Як документ ІІ Ватиканського Собору відкрив діалог Католицької Церкви з іншими релігіями — і чому його дух особливо потрібен сьогодні в Україні?
Шістдесят років тому, 28 жовтня 1965 року, Католицька Церква зробила крок, який змінив не лише її історію, але, до певної міри, також й історію всього людства на шляху до пошуку Бога.
Того дня ІІ Ватиканський Собор (як відомо, це останній вселенський собор Католицької Церкви) ухвалив коротку, але пророчу декларацію Nostra Aetate — «У наш час». Вона відкрила нову сторінку у стосунках Вселенської Церкви з іншими релігіями та зі світом, роздумуючи над тим, що Бог діє не лише в християнстві, а й у серцях усіх людей доброї волі, у різних релігіях, де є «зерна істини і добра». Усі ці шляхи — немов різні стежки, що ведуть до того самого Бога Любові, який у Христі явив Себе в повноті. І хоч в інших релігіях ще немає цієї абсолютної повноти, адже вони знаходяться ще на шляху пошуку людиною Бога, звʼязок з Яким був обірваний через гріхопадіння, в той час як у християнстві Бог сам воплотився та вийшов назустріч загубленій людині, щоб викупити її з тенет зла. В палітрі різноманітних релігій Католицька Церква має не панівну роль, а роль служіння — бути світильником, який допомагає іншим побачити це світло, і мостом, що з’єднує людство та різні релігії у правді, мирі й братерстві.
У другій половині ХХ-го століття, після жахів Другої світової війни, після Голокосту, Голодомору та інших бід, спровокованих тогочасними тоталітарними системами, більша частина людства шукала шлях до примирення. Церква відчула, що не може залишатися осторонь. Nostra Aetate починається з простої, але революційної фрази: «Усі народи становлять одну спільноту. Усі мають одне походження і одну мету — Бога».
Це нагадування про спільне коріння людства стало початком нової епохи — епохи зустрічі.Воно дало новий погляд на «іншого». Вперше Церква офіційно заявила: у різних релігіях є зерна істини й добра. Юдеї, мусульмани, буддисти, індуси — усі вони також шукають Бога, кожен своїм шляхом.
«Не можемо називати Бога Отцем, якщо не поводимось як брати між собою», — каже документ. Це не просто богослов’я. Це запрошення до зміни серця. Відтоді Церква не лише «говорить про діалог» — вона живе ним.
Нещодавно у Ватикані відбувся міжрелігійний форум під назвою «Йти разом у надії». Папа Лев XIV нагадав: «Світ не потребує нових стін. Йому потрібні нові мости». Ця фраза звучить як духовне продовження Nostra Aetate. Бо діалог — це не дипломатія, а форма любові.
Український вимір: діалог у вогні війни
Для України цей ювілей має особливе звучання. Ми переживаємо війну, і саме тепер бачимо, як віра стає джерелом єдності й мужності.
Представники усіх релігій і конфесій — греко-католики, католики, православні, протестанти, юдеї, мусульмани — стали на захист життя, правди і гідності. Вони разом моляться і служать у війську, волонтерських центрах, шпиталях, осідках для ВПО тощо. Це — живе втілення духу Nostra Aetate.
Але поруч ми бачимо й інше обличчя «релігії» — московський патріархат, який, замість служити правді, виправдовує агресора, сіє ворожнечу й десятиліттями гальмує міжрелігійний діалог в Україні. Його претензії на монополію — це спроба замінити Євангеліє імперською владою.
Цей контраст особливо ясно показує, що справжня віра далеко не в популістичний гаслах і не в могутності влади — вона у здатності стояти поруч із стражденним, у правді, у любові до ближнього. Nostra Aetate закликає не боятися відмінностей, а шукати спільне світло.
Сьогодні цей заклик звучить, як ніколи, актуально: коли простягаємо руку допомоги, коли молимося за всіх полонених, коли підтримуємо поранених — ми будуємо ті самі мости, про які говорив Собор.
60 років тому Церква мала відвагу подолати стіну страху перед «іншим», «відмінним». Сьогодні цієї відваги потребуємо ми. Бо саме з відкритих сердець починається мир — між релігіями, народами й людьми. Нехай цей ювілей стане нагадуванням: надія народжується там, де віра стає братерством, а правда не боїться назвати зло своїм іменем.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
