Отець Йосиф Заячківський – священник Греко-Католицької Церкви, галицький патріот, громадський діяч, один із засновників «Руської Ради», співзасновник «Просвіти» і учасник Першого Загального збору цього товариства. У 1910 році з нагоди 100-літньої річниці уродин о. Йосифа Заячківського газета «Діло» писала: «О. Йосиф Заячківський був своїми особистими прикметами і характером визначною особистістю в клирі й національному життю і тому уважаємо своїм обов’язком пом’янути того праведника і патріота нашим добрим словом». Пройшло ще більше ста років і ми теж відчуваємо потребу про нього згадати.
Отець Йосиф Заячківський, син священника Луки Заячківського (1782-1837) і Гонорати Яремкевич (1796-1861), народився 14 квітня 1810 року у Львові і був охрещений у храмі Святого Миколая, де працював батько. У той час Лука Заячківський був приходником цієї львівської церкви, а до того – у 1816–1817 рр. – він був парохом Коломиї.
Йосиф Заячківський вивчав богослов’я у Відні. Після одруження з Сабіною Смеречанською, він у 1833 році прийняв свячення і до 1838 року був адміністратором храму в с. Містках коло Львова. Пізніше отця Йосифа іменовано парохом с. Крихівців біля Станиславова (тепер Івано-Франківськ), а з 1839 року він приймає парафію в с. Лоп’янці недалеко Долини, якою опікується 56 років, до кінця свого життя. У цьому селі він й помер 14 березня 1894 року і був похований.
Отець Йосиф Заячківський був помітною постаттю у суспільному житті громади. Він титулярний радник митрополичої консисторії, почесний член «Просвіти», голова «Народної Ради» у місті Долина. З 1848 року він – активний член товариства «Руська Рада» в Стрию і «Народного дому» у Львові. Газета «Діло» писала, що в ті часи Греко-Католицька Церква зазнавала як брутального тиску з метою латинізації, так і слов’янофільського впливу російського православ’я. Отець Йосиф Заячківський відверто виступив проти таких настроїв, і його заслуга була тим більша, що «лише дуже маленько старших мужів лучилося тоді… до ідейної роботи» і захищали народні традиції». У кожному його виступі промовляла гаряча любов до рідного краю і надзвичайна енергія, що заохочувала слухачів до співпраці.
Під впливом таких визначних осіб, як Заячківський, Качала, Тенячкевич, Лопатинський, Гумалевич, Дідицький та інші зародився новий суспільний рух «народовців-українофілів», які вважали програмою своєї діяльності освітню та організаційну працю в народних масах. Результатом цієї роботи стало створення товариства «Просвіта». 8 грудня 1868 року у Львові відбувся Перший Загальний збір цього Товариства, учасником якого був і його співзасновник о. Йосиф Заячківський, парох с. Лоп’янки. Головою товариства обрали Анатоля Вахнянина, який на той час завершив навчання у Відні і працював у львівській Академічній гімназії.
Як сказано вище, у 1848 році отець Заячківський став членом «Руської Ради» в Стрию. У долинських селах засновував Братство тверезості. Він – один із перших активістів товариства «Просвіта». Це товариство об’єднувало найкращих синів і дочок України під смолоскипом свободи. Воно з’явилося на противагу антиукраїнським та москвофільським течіям у тогочасному культурному житті Галичини. На загальні збори товариства зібралося 65 осіб. Це була в основному молодь: студенти, журналісти, службовці. Лише один із них, отець Йосиф Заячківський, не був мешканцем Львова, хоча був його уродженцем.
Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
(Продовження читайте в ч. 35 газети «Нова Зоря»)
