Днями ми відзначали День знань — день, який традиційно пов’язуємо з початком нового навчального року у школах, професійних та вищих закладах освіти. Це день першого дзвоника, нових зошитів, зустрічей після літніх канікул і, звичайно, день, коли особливі слова вдячності звучать на адресу вчителів.
Та цьогорічне 1 вересня не обійшлося і без прикрих історій, які змушують замислитися над тим, наскільки важливою є праця педагога і наскільки часто ми, дорослі, недооцінюємо людей, яким довіряємо своїх дітей. Одна з таких історій сколихнула днями інформаційний простір.
В одній з областей представники місцевої влади звільнили директорку ліцею, син і чоловік якої захищають Україну на фронті. Жінку, яка сама є матір’ю та дружиною воїнів, підтримала її колега. Вона не залишилася осторонь, а публічно висловила свою громадянську позицію, ставши на захист не лише конкретної людини, а й права педагога на повагу та гідне ставлення.
Ця історія ще раз нагадала: вчитель — це набагато більше, ніж людина, яка проводить уроки. Він може підтримати дитину тоді, коли в неї опускаються руки. Може побачити здібність, якої ще не помітили батьки. Може вчасно сказати кілька слів, які згодом визначать вибір професії, а іноді — й усе подальше життя. Є вчителі, яких ми пам’ятаємо багато років після закінчення школи. Не завжди тому, що вони викладали улюблений предмет. А тому, що колись повірили в нас.
Омислюючи прожите, мені згадалася історія знайомої фармацевтки і волонтерки, Мар’яни Пташник. Вона працює в аптеці, допомагає людям, формує медичні набори для українських військових, а її професійні знання вже допомогли врятувати не одне життя. Але шлях до цієї професії міг бути зовсім іншим. Колись її батьки дуже хотіли, щоб донька стала юристкою. А сама Мар’яна цього не хотіла. До цієї професії, як кажуть, душа не лежала. І тоді поруч опинилася вчителька, яка зуміла побачити в дівчині те, чого ще не бачили інші.
Класна керівничка дівчини, пані Анна Васьків, на той час уже понад десять років працювала у школі. Вона добре знала своїх учнів — не лише за оцінками у журналі. Знала, хто чим живе, що кому цікаво, до чого в кого лежить душа. Вчителька бачила, як чудово Мар’яна знає хімію та біологію, як з радістю бере участь в олімпіадах та посідає призові місця. І як зі сльозами на очах дівчина розповідала вчительці, що хотіла би стати фармацевткою, та батьки проти.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 35 газети «Нова Зоря»)
