У 2026 році християни знову святкуватимуть Великдень у різні дні: 5 квітня — у римо-католиків і 12 квітня — в Україні серед православних та греко-католиків. Чому так відбувається і що насправді стоїть за цією різницею? Адже після календарної реформи 2023 року багато хто очікував, що відтепер усі свята відзначатимуться за новим, григоріанським стилем. І саме тому часто звучить запитання: «А чому це не вплинуло на дату Великодня?».
Причина не одна, а одразу декілька, про них ми вже неодноразово роздумували на сторінках нашої газети. Найперше — це різні календарі і різні системи обчислення Пасхи. Хоча всі християни користуються тим самим правилом, встановленим ще у 325 році на Нікейському соборі, — святкувати Великдень у першу неділю після першого повного місяця після весняного рівнодення, — проблема в тому, що самі ці “рівнодення” і “повні місяця” визначаються по-різному. І тут важливо зрозуміти, що Церква користується не астрономічними даними напряму, а спеціальними церковними таблицями, сформованими ще у IV–VI століттях. Саме ці різні системи розрахунків і дають різні дати.
І тут справа не лише в різниці 13 днів між Юліанським та Григоріанським календарями. Це найпоширеніше спрощення. Насправді ж існує щонайменше три глибші причини. Щоб це краще зрозуміти, варто пригадати, як влаштований церковний календар.
Як відомо, свята церковного року поділяються на дві великі групи: рухомі та нерухомі. Цей поділ базується на фундаментальних астрономічних циклах: обертанні Землі навколо своєї осі — доба, обертанні Місяця навколо Землі — місяць, обертанні Землі навколо Сонця — рік.
Нерухомі свята (як-от Різдво) прив’язані до сонячного циклу і мають сталу дату. Так, 25 грудня припадає на період після зимового сонцестояння, коли день починає помітно зростати, а темрява відступає. Через це свято має глибоку символіку: Христос приходить у світ як Світло, що перемагає темряву. Ця дата є фіксованою та загальноприйнятою для усього християнського світу і розбіжності виникали виключно через 13 днів похибки між Юліанським та Григоріанським календарями. Це і було усунуто в Україні реформою календаря у 2023 році. Таким чином українці, як і більшість християн світу, святкують Різдво разом — 25 грудня, користуючись григоріанським або близьким до нього неоюліанським (у православних церквах) календарем.
Рухомі ж свята залежать від поєднання сонячного та місячного циклів. Центральним у цьому літургійному ритмі є Пасха, і саме тут починаються складнощі. Уже в перші століття християнства не було єдності щодо дати Великодня. Одні святкували його разом із юдейським Песахом — 14 нісана, незалежно від дня тижня, інші — у наступну неділю після нього, що було пов’язано з різними традиціями читання Євангелія. Щоб встановити спільне правило, яке б відповідало Євангельському опису, у 325 році на Нікейському соборі вирішили святкувати Великдень у першу неділю після першого повного місяця після весняного рівнодення. Проте з часом навіть це правило почали рахувати по-різному, що й спричинило розбіжності у датах святкування.
Перша причина — різні календарі
Юліанський календар, запроваджений ще Юлієм Цезарем, виявився неточним, він довший за астрономічний рік приблизно на 11 хвилин. З часом це дало зміщення — і сьогодні різниця між юліанським і григоріанським календарями становить 13 днів. Саме тому у XVI столітті Папа Григорій XIII провів реформу календаря, щоб привести його у відповідність до астрономії.
Друга — різні пасхалії
На Заході використовується Григоріанська пасхалія, на Сході — давніша, Олександрійська. Обидві базуються на тих самих принципах, але використовують різні таблиці повного місяця і рівнодення, які вже не повністю відповідають реальним астрономічним явищам.
Третя — богословський принцип Сходу
У східній традиції важливо, щоб Великдень святкувався після юдейського Песаху. Це пов’язано з Євангельською логікою. Христос помер перед Пасхою, а воскрес після неї. Тому інколи дата додатково переноситься, щоб дотриматися цього принципу.
Цікаво, що саме у 2026 році ми маємо дуже показову у цьому контексті ситуацію. За Григоріанським календарем відповідна неділя — це 5 квітня. І вона повністю відповідає класичному правилу Нікейського собору. Але за Юліанським календарем “церковне” рівнодення настає пізніше, ніж астрономічне. Відповідно, і повний місяць “зсувається”. У результаті дата Великодня переноситься ще на одну неділю — і ми отримуємо 12 квітня. Тобто це не просто “інший календар”, а накладання кількох систем розрахунку.
Але, як відомо, попри різні системи розрахунку іноді Великдень все-таки збігається (наприклад, 2025 рік), найчастіше різниця — 1 тиждень, а інколи — 4 або навіть 5 тижнів. Це пов’язано з 19-річним циклом обчислення Пасхи, точніше це означає, що повні місяці (весняна повня) повертаються на ті ж календарні дати кожні 19 років. Це дозволяє передбачити повний місяць і приблизну дату Великодня, оскільки вона прив’язана до місячно-сонячного календаря: перша неділя після першої повні після рівнодення. Саме цей цикл дозволяє передбачати дату Великодня, але водночас і створює регулярні розходження між різними системами.
Тож чи є шанс, що всі християни почнуть святкувати Великдень разом?
Такий шанс є, і сьогодні він більш реальний, ніж будь-коли. Вже кілька років триває активний діалог між Папою Римським і Вселенським патріархом. Є розуміння, що спільне святкування Великодня могло б стати сильним знаком єдності для всього світу. Обговорюються різні варіанти, серед яких найбільш реальні – це узгодження єдиної для всіх формули обчислення дати або навіть визначення фіксованої неділі, тобто зробити Пасху нерухомим святом. Але це складний процес, бо тут переплітаються традиція, богослов’я і міжцерковні відносини.
В українському контексті це питання сьогодні є неабияк важливим і має воно попри духовний ще й суспільний вимір. Адже після 2014 року і особливо після повномасштабного вторгнення у 2022-му питання календаря стало не лише релігійним, а й певною мірою цивілізаційним вибором. Йдеться не тільки про точність чи традицію, а й про ідентичність — про відмежування від усього, що пов’язане з країною-агресором або може сприйматися як духовно-культурна залежність. Адже сьогодні Юліанським календарем користуються лише кілька Церков, серед яких — російська, білоруська, сербська, грузинська та частина українського православ’я. Водночас перехід на новий календар для нерухомих свят уже став важливим кроком до єдності з глобальним християнським світом.
Але дуже важливо зберегти єдність і всередині країни — між різними конфесіями. Саме тому УГКЦ наголошує на те, що зміни мають відбуватися разом із православними братами, щоб не створювати нових поділів.
Звичайно, дата має значення, але, безумовно, ще більше значення має суть. Великдень — це не просто день у календарі. Це перемога життя над смертю, добра над злом, надії над страхом. І ця істина не залежить від числа. Водночас спільне святкування мало б дуже сильне символічне значення — воно показало б світові, що християни здатні бути єдиними. Даючи своїм учням останні настанови, Ісус на закінчення Тайної вечері підносить так звану Архієрейську молитву до Отця. У ній Христос молиться за Церкву всіх часів — і також за нас, християн ХХІ століття: «Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі… щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Ів. 17,22–23). І, можливо, саме спільний Великдень міг би стати одним із кроків до цієї єдності. Адже усе християнське вчення закликає до єдності — до спільного вшанування Спасителя, до єдиної молитви в ім’я віри, миру і взаєморозуміння. Без сумніву, молячись за єдність, Христос вже тоді бачив і переживав біль майбутніх поділів у Церкві. І цей біль, напевно, був не меншим, ніж фізичні страждання на хресті.
Тому питання Великодня — це не лише про календар. Це питання про наші подолання поділів та навернення до єдності. І починається воно не з рішень на високому рівні, а з кожного із нас — з уміння не ділити, а єднати, не протиставляти, а шукати спільне. Бо ми можемо мати різні календарі — але не повинні мати розділені серця. І справжній Великдень відбувається тоді, коли Христос воскресає не лише в календарі, а в серці людини.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
