У Тисмениці є одна з найстаріших церков Прикарпаття. Цьогоріч святині виповнюється аж 290 років. Це дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці, який споруджували у 1732-1736 роках на території монастиря отців Василіян за кошти графині Єлени Велигурської.
Настоятелем монастиря був на той час Ілія Юроца. Монастир у 1748 році був переміщений у Погоню, а церква в Тисмениці стала міською.
«Наша церква — це архітектурна і духовна перлина Покуття. Вона є пам’яткою архітектури національного значення. Храм хрестоподібний довжиною 22 метри і шириною 17 метрів. Сакральна споруда вражає красою, стилістикою, вишуканістю, пишністю інтер’єру. Вона збудована з грубих дерев’яних брусів в гуцульському стилі. У XIX столітті церква була частково реставрована. У ній сформувався інтер’єр храму, що включає іконостас, два пристінні і один запрестольний вівтарі, місце для виголошення проповідей та настінні розписи.
«Останні вартують чималої уваги, бо якраз особливістю тисменицької святині є те, що вона – своєрідна рекордсменка на Прикарпатті. Так на бароково-ренесансному іконостасі монастирської церкви є аж 58 сюжетних композицій з історії Старого та Нового Завіту. Якщо порівнювати наш храм зі, скажімо, Рогатинською церквою Святого Духа, що датована 1650-им роком, то там є 47 ікон», — захоплено розповідає Ангеліна Гура, юна дослідниця історії і сьогодення храму. Під керівництвом Богдана Нагорняка, керівника гуртка теології, релігієзнавства та історії релігії Івано-Франківського обласного відділення МАН України, керівника гуртка «Дитяча інформаційна ліга «Сузір’я» імені Героя України Леоніда Каденюка Тисменицького ліцею Тисменицької міської ради дівчина написала наукове дослідження про святиню.
Ангеліна каже, що у непростий час війни нам дуже потрібні вивчення історії церкви та культурних надбань українського народу, виокремлення особливостей нашого краю, його релігійності як складової великої могутньої України. Дівчина, продовжуючи історію святині, зазначає, що у 1770 році відбулося об’єднання усіх тисменицьких греко-католицьких церков в одну парафію з головною (матірною) церквою святого Миколая.
Минали роки… Станом на 1925 рік до монастирської церкви належало 1517 вірян. У трагічний час радянської окупації від знищення святиню врятував статус пам’ятки архітектури.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 21 газети «Нова Зоря»)
