Червень – місяць, коли у наших храмах відправляють молебні до Ісуса. Люди звіряють Спасителеві свої прохання про мир, щасливе повернення воїнів, здоров’я. А в нас, на Прикарпатті, у одному із селищ постійно згадують Ісуса. Скажете, що такого немає. Ні, є. Ім’я Ісуса є вже в самій назві колись містечка, а нині селища та центру громади. Йдеться про Єзупіль. У перекладі з латинської назва означає «Місто Христа».
Перша згадка про містечко датується 1435 роком. Щоправда теперішній Єзупіль мав далеко неблагозвучну назву: поселення звалося Чешибісами.
«Місто з іменем Христа згадується від 1597 року, – розповідає отець Володимир Кадлуб, парох церкви святого Миколая. – Цю назву дав населеному пункту граф Яків Потоцький, який, втікаючи на коні від татар, переплив Дністер, та кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув польською: «Єзус-Марія!», закликаючи на допомогу Спасителя та Пресвяту Діву. І, диво: кінь виніс його на берег. На подяку Богові воєвода заснував на обох берегах річки містечка Єзупіль та Маріямпіль».
У XVI—XVII століттях в Єзуполі Потоцькі збудували замок та оборонний домініканський монастир. Тепер за кілька кроків від цього місця також є костел. За іронією гіркої долі, в колишніх келіях монахів, із 1944 по 1956 роки була катівня НКВС. На початку 1990-х років тут при розкопках було знайдено останки 46 закатованих злочинною радянською владою людей. Прикметно, що у радянські часи ніхто не хотів, аби звучало в назві селища ім’я Христа, тому й перейменували його на Жовтень. Однак у часи відновлення Незалежності України, в 1991-му, історичну назву повернули.
Храм святого Миколая також давній. Він розміщений у центрі селища. Церкву збудували в 1888 році. Попередня святиня, на жаль, згоріла в 1882-му році. Тоді новозбудована святиня була муровано-дерев’яна. Проєкт церкви створили львівські архітектори Юліан Захаревич та Михайло Ковальчук. Зараз церква облицьована фальшбрусом. Під ним — цегла. І цікаво, що червоний будматеріал чергувався з білим – чотири ряди червоної і один ряд білої. Білу цеглу давав на будівництво шляхтич Дідушицький. Під час Першої світової війни згоріла в Єзуполі дерев’яна п’ятикупольна церква Різдва Пресвятої Богородиці, що теж була в містечку. Її вже й не відновили.
«Церква Святого Миколая, хоча й була пошкоджена, вистояла. У 1923-му році її відновили. Не зачепили святиню ані німецька, ані радянська окупаційні влади. У часи горе «визволителів» вона була діюча.
«Аж до 1950-го року в храмі служив греко-католицький священник. Згодом його вивезли, а коли він повернувся, то йому не дозволили жити в Єзуполі, він мешкав у Сільці», – продовжує отець Кадлуб. У єзупільській церкві служили московські православні священники. Сюди, до храму, ходили люди з кількох довколишніх сіл, бо мало де церкви були відкриті.
До речі, в Єзуполі діяло підпілля УГКЦ. Тут служив отець Іван Репела. З 1991-го року храм повернувся у лоно греко-католицької церкви.
Сам отець Володимир із 16 років навчався в підпільній семінарії, згадує із вдячністю, що екзамени здавав світлої пам’яті владиці Павлу Василику
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 22 газети «Нова Зоря»)
