У час, коли українська молодь проходить через випробування війною, втратами та невизначеністю, особливо важливо говорити про надію, яка не залежить від обставин. Про те, чого сьогодні шукає молоде покоління, яку роль у цьому має Церква та чому справжня сила народжується з вразливості, говоримо з Владикою Браєном Байдою, ЧНІ — Єпископом Єпархії Торонто та Східної Канади, Головою Патріаршої комісії у справах молоді. Розмова відбулася під час християнського молодіжного табору «Pro ЛІС», де Владика Браєн був духівником і перебував поруч із молоддю у часі молитви, формації та спілкування.
Бути наставником — це показати, що навіть грішник має надію на воскресіння
— Владико, що для Вас означає бути наставником української молоді, яка нині розкидана по всьому світі?
— Що ж, у кожного є своя думка. Якщо я можу показати молоді, як такий грішник, як я, має надію на воскресіння, то, коли вони усвідомлюють свою гріховність, вони знають, що є надія в Ісусі Христі.
Мати особисті стосунки з Христом — Шляхом, Істиною та Життям — це ключ. Завдяки Божій Матері, Яка завжди веде нас до Нього, ці ключові стосунки розквітають. Якщо я можу наставляти інших шукати надії в невимовній любові Бога та Його присутності серед нас, то, гадаю, свідчення про щедре викуплення у Христі — це гарний спосіб бути наставником. У свою чергу, коли вони шукають прощення та знаходять Його безумовну любов, вони також будуть наставниками один для одного. «Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя як на Небі, так і на землі».
Сучасна українська молодь демонструє гідність, надію і мудрість
— Якби Вас попросили описати сучасну українську молодь лише трьома словами, якими б вони були?
— Майже неможливо використати лише три слова, щоб описати сучасну українську молодь, яка така різноманітна. Можна сказати, що це небезпечно близько до стереотипного сприйняття сучасної української молоді. Можливо, дар, який мені дали, — супроводжувати молодь, спонукав мене повернутися до певних тем чи напрямків.
У цьому сенсі, три якості, які я б використав для опису сучасної української молоді сьогодні — людей, які демонструють:
1) ГІДНІСТЬ у дуже складних обставинах;
2) НАДІЮ, яку вони транслюють один одному та світові;
3) МУДРІСТЬ у тому, щоб навчитися прощати та працювати над досягненням справедливості на всіх рівнях одночасно з глибоким патріотизмом.
— Коли Ви дивитеся на молодих людей сьогодні, що дає Вам найбільшу надію?
— Бог уже переміг самотність і смерть. Це наша надія. Звичайно, з віком можна втратити з поля зору надію в житті та у воскресінні. Ісус — це Воскресіння, Той, Хто зруйнував такі життєві цілі, як жадібність, нарцисизм і гординю, що ведуть до смерті. Молоді люди сьогодні, незважаючи на втрати на своєму шляху, загалом мають надію, і вони демонструють це та діляться цим зі мною та іншими.
— Який найбільший міф про сучасну молодь, на Вашу думку, давно пора зруйнувати?
— Один міф полягає в тому, що молодь не хоче слухати чи належати до когось. Насправді, це люди, які хочуть належати до когось, як і кожна людина, яка ходить по землі. Це означає, що вони принципово готові пожертвувати певними речами, щоб мати змогу слідувати за кимось. Не всім, але багатьом людям похилого віку важко в це повірити.
Проблема полягає в тому, що молодь слідує за багатьма речами та багатьма людьми, які не ведуть їх до Христа, і зрештою розчаровуються. Усі люди так робили, коли були молодими. Молодь шукає цілісності. Під час кризи правди у сучасному світі, серед стількох фальшивих повідомлень, вони шукають Істину, Яка веде до прийняття, прощення та приналежності. Ця Істина — Особа, Ісус Христос.
— Що молодь сьогодні хоче почути від Церкви, але не завжди чує?
— Вони хочуть чути правду, сказану з любов’ю та прощенням. Тіло Христове прагне робити це за багатьох складних обставин. Церква молиться, поклоняється та служить потребуючим. Чаcом молодь не чує цього, бо може не бачити гарного прикладу. Я думаю, що рішення цієї проблеми полягає в тому, щоб вони стали тією Церквою, яку хочуть бачити і до якої хочуть належати. За словами Ганді: «Будьте зміною у світі, яку ви хочете бачити».
«Живіть для Бога та одне для одного»
— А що Церква хотіла б сказати молоді, але молодь не завжди готова слухати?
— Ті люди, яких молодь хоче бачити своїми друзями, — це добрі, терплячі, неупереджені, справедливі, розуміючі та прощаючі. Саме такими людьми молодь має стати для своїх друзів. Живіть для Бога та одне для одного. Найкраще це досягається в Тілі Христовому — Церкві.
— Як Ви думаєте, чого Бог сьогодні найбільше очікує саме від української молоді?
— Довіряти Йому як Шляху, Істині та Життю. Сьогодні існує криза істини, з якою ніхто не повинен намагатися впевнено зіткнутися, не маючи глибокого коріння в Слові — Ісусі Христі. Ісус явлений у Святому Письмі. Ісус явлений у Таїнствах. Ісус явлений бідним.
— Яку одну рису сучасної молоді Ви хотіли б, щоб перейняли старші покоління?
— Прагнути нових шляхів і нових рішень жити для Христа та для інших, замість того, щоб ховати свої таланти в пошуках безпечної та передбачуваної пенсії.
«З Богом вразливість є силою»
— Як війна змінила молодь? Чи зробила вона її сильнішою, чи, навпаки, більш вразливою?
— Як і всі люди, деякі з числа молоді — мало змінилися, тоді як інші зазнали величезних змін у тому, як вони моляться, думають і діють. Щодо сили та вразливості, я б зазначив, що питання передбачає, що сила не полягає у вразливості. Однак з Богом вразливість є силою.
Визнання правди про себе, тобто визнання нашої вразливості, — це лише один крок до усвідомлення нашої потреби в Бозі. Це справжня сила, і її не слід плутати з різними міфами.
— Яку розмову з молодою людиною Ви пам’ятаєте досі? Можливо, вона змінила і Вас?
— Я мав багато видатних і глибоких розмов з молодими людьми. Але те, що змінює людину в розмові, — це обставини, що її супроводжують. Так само, як картина виглядає дуже звичайною, поки не підійдеш ближче і не зрозумієш, що насправді це десятки тисяч шматочків мозаїки.
Один з тих, кого я чітко пам’ятаю, 15-річний хлопець із Запоріжжя, який хотів, щоб я підписав його Біблію. Я із задоволенням підписав її для нього. Він був надзвичайно скромним щодо цього.
Пізніше я дізнався про його скромність: він був далеко від свого села, коли на його дім напали, і вся його родина, друзі, рідне місто були повністю зруйновані. Люди та парафія, з якою він тепер був, стали його «новою родиною». Він втратив усе. Виявилося, що це був його день народження, і парафія подарувала йому Біблію — дар Слова Божого. Так він відсвяткував своє 15-річчя.
Потім я почав згадувати, як я святкував своє 15-річчя. Зовсім по-іншому: з друзями, родиною та багатьма подарунками. Його скромність була голосом Бога, який говорив мені, що я не скромний. Він залишається для мене яскравим нагадуванням про те, як може виглядати смирення.
«Ти можеш бути щасливим без Бога, але не знайдеш тієї радості, для якої був створений»
— Владико, як Ви гадаєте, чи може людина бути справді щасливою без Бога?
— Слухай, ти можеш святкувати свій день народження з тістечком посеред лісу або десь дорогою на шосе. Технічно ти святкував свій день народження. Однак святкувати день народження грою в гольф, смачною вечерею, а потім тортом, разом з родиною та друзями — це справді інше свято.
Гадаю, ти можеш бути щасливим і без Бога. Але ти не знайдеш тієї радості в житті, яка була задумана, коли тебе створили! З іншої точки зору, справа не стільки в тому, щоб був щасливим я, скільки в тому, що потішить Бога. Коли я виконую Божу волю — я справді щасливий.
— Чи був у Вашому житті момент, коли Ви самі відчували, що Бог мовчить? Що тоді допомогло не втратити довіру?
— У мене було багато моментів у житті, коли я відчував, що Бог мовчить. Але це почуття. Почуття приходять і йдуть. Віра має бути глибшою. Я вірю, що Бог поруч, коли Він так каже, навіть якщо я не відчуваю Його присутності. Набагато краще довіряти Слову Господньому, ніж своїм почуттям.
Дозвольте мені навести приклад: коли ви пишете тест у класі, вчитель мовчить, стоячи перед вами, або часто проходячи повз вас, або сидить за партою і спостерігає за вами. Вчитель хоче, щоб ви добре склали тест, але не розмовляє з вами. Вчитель мовчить. Іноді Бог робить так само.
«Бог з нами!» — головне послання Владики українській молоді
— Якби сьогодні перед Вами стояв кожен молодий українець і Ви мали лише хвилину, щоб звернутися до них, що б Ви сказали?
— Бог з нами! Бог присутній для вас прямо зараз сильніше, ніж ви можете собі уявити. Привітайте Його присутність. Привітайте Його у своєму житті. Віддайте Йому свої гріхи та подаруйте Йому радість бути вашим Спасителем. Божа Матір завжди готова вести вас до Нього глибше в житті. Скажіть «так»!
Розмовляла Марія ІВАНЦІВ
Упродовж інтерв’ю Владика Браєн неодноразово говорив про надію, яка народжується з віри, та про любов, що перемагає навіть смерть. На завершення розмови він поділився піснею, яку написав після трагедії, що забрала життя 14 людей. Це дуже особистий твір про біль втрати, пам’ять і надію на зустріч у Божому Царстві. Як пояснив сам автор, цю пісню можуть співати батьки своїм померлим дітям або діти — своїм батькам, адже справжня любов не закінчується зі смертю. Запрошуємо послухати цю композицію.
Текст та переклад пісні:
| I Miss You in Humboldt | Я Сумую за Тобою в Гумбольдті |
| How do I explain this treasure, All these gifts that bring me pleasure, All these memories I have of you? Sometimes we did not agree I challenged you; you challenged me But in the end, I knew you always knew | Як мені пояснити цей скарб, Усі ці дари, що приносять мені задоволення, Усі ці спогади про тебе? Іноді ми не погоджувалися Я кидав тобі виклик; ти кидав мені виклик Але зрештою, я знав, що ти завжди знав |
| I love you. Oh, I love you. | Я кохаю тебе. О, я кохаю тебе. |
| Funny, how we love the game. Seems hockey is our family name, Since on and off the ice we learned to grow. With Power Plays or with defence! We’d trust our instincts – take a chance And break away to try and score a goal. | Цікаво, як же ми любимо цю гру. Здається, хокей — це наша родинна назва, Оскільки ми навчилися розвиватися як на льоду, так і поза ним. У більшості чи в захисті! Ми довіряли своїм інстинктам — ризикували І відривалися, щоб спробувати забити гол. |
| I miss you. Oh, I miss you. | Я сумую за тобою. О, я сумую за тобою. |
| So as I try to share my heart, Although it seems we’re far apart, Can you hear me whispering your name? | Тож, коли я намагаюся поділитися своїм серцем, Хоча здається, що ми далеко одне від одного, Чи чуєш, як я шепочу твоє ім’я? |
| I ‘m with you. Oh, I ‘m with you ….. | Я з тобою. О, я з тобою… |
