30 липня — Міжнародний день дружби. Це свято було започатковане Організацією Об’єднаних Націй, щоб наголосити на важливості дружби як основи миру, взаєморозуміння між людьми й народами.
Ідея присвятити окремий день дружбі виникла ще задовго до рішення ООН. У різних країнах світу проводили неофіційні свята дружби, покликані нагадати людям про цінність щирих людських взаємин. 3 травня 2011 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, якою проголосила 30 липня Міжнародним днем дружби.
Для християн це свято набуває ще глибшого змісту. Євангеліє навчає, що дружба є виявом любові до ближнього, а сам Ісус Христос назвав Своїх учнів друзями (Ів 15:15). Тому Міжнародний день дружби можна сприймати як нагоду замислитися не лише над людськими взаєминами, а й над тим, як через дружбу, взаємну підтримку та жертовність будувати мир у своїй родині, громаді й державі.
Християнська дружба народжується там, де є довіра, готовність підтримати ближнього. Вона перевіряється не словами, а вчинками, особливо у хвилини випробувань. Війна ще більше відкрила цінність людської близькості. Ми бачимо, як друзі стають побратимами на фронті, як сусіди підтримують одне одного в тилу, як молитва й співпереживання допомагають вистояти тим, хто втратив найдорожчих. Чи легко сьогодні залишатися вірним другом? І як християнин може будувати такі стосунки, які витримають випробування часом, болем і війною? Про це ми попросили розповісти священників.
Олег Каськів, протопресвітер Дубівецького протопресвітеріату, ректор академії Івана Золотоустого, професор:
– Уміння дружити і бути другом, на мою думку, закладається в родині. Якщо дитина бачить добрий приклад батьків, які мають друзів і самі є добрими друзями, вона переносить це у своє життя. Нині дружба набуває особливого значення. Ми щодня бачимо як сотні воїнів віддають життя за своїх друзів, рідних, як рятують життя одні одним. Це дружба, яка переходить в братерство. Недаремно на війні наші захисники називають один одного побратимами. Так само, як в церкві люди називають одні одних братами і сестрами у Христі.
Також хочу нагадати про приклад новітніх мучеників нашої церкви: монахів, монахинь, священників, мирян, єпископів, які в страшні часи радянської окупації з любові та великої віри, що породжували самопожертву, не видавали своїх друзів. Хоча самі від того потерпали: йшли на муки, сиділи в тюрмах. Їх, як перших християн, жорстоко нищили, а в їхніх серцях горів християнський вогонь.
До речі, нині чимало молодих людей кажуть, що Бог, Христос, святі є їхніми друзями. І це прекрасно! Бо не може бути поганою чи зрадливою людина, в якої Бог – друг. Окрім цього, у повсякденному житті друзі хочуть та прагнуть часто спілкуватися, проводять разом час, переймають добрі риси один одного. Отож, коли людина спілкується з Богом, буває у храмі, де живе Друг, прагне до святості — це неймовірно! Я щасливий, що маю справжніх друзів, до яких можу звернутися з будь-якого приводу. Якщо матиму успіхи, вони радітимуть без найменшої тіні заздрості; якщо матиму проблеми — допоможуть, і я їм також допоможу, бо не може бути інакше. Це ж друзі!
Отець Ігор Броновський, парох храму Різдва Христового, протопресвітер Галицького протопресвітеріату:
– Дружба – це насамперед безкорисливість. Якщо у когось з друзів є корисні інтереси, це вже не дружба. Сьогодні люди дуже спраглі справжньої щирої дружби. Християнство дає нас сотні прикладів дружби. Так Під час Тайної вечері Ісус Христос сказав своїм учням: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого» (Ів. 15:15).
У своєму житті я маю багато друзів. Мої батьки жили колись у Воркуті, мій батько був репресований. У 1991-му році я та мій молодший брат Олег повернулися в Україну і знайшли тут щирих і добрих людей. Зараз я щодня досвідчую, що дружба — це те, що нас тримає на світі, допомагає у непрості хвилини, дає сили.
Коли говоримо про дружбу, то ще хочу наголосити, що зараз є багато віртуальної дружби. Звісно, вона може перерости і в реальну, і це добре. Проте для християн важливо, щоб дружба не обмежувалася заочним спілкуванням. Соціальні мережі й месенджери можуть допомагати підтримувати зв’язок, але вони не здатні повністю замінити особисту зустріч, співпереживання та конкретну допомогу ближньому. Сам Христос будував живі стосунки.. Він не розмовляв з людьми на відстані, ходив разом зі Своїми учнями, був з людьми. А Він для нас — найбільший приклад.
Ярослав Рожак, священник храму святого Миколая (село Ямниця Єзупільського протопресвітеріату):
– Справжня дружба для християн — це благословенний дарунок від Господа. В книзі Сираха 6:14 сказано: «Вірний приятель — міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб». Уже в час Нового завіту Христос дає чіткий орієнтир, кажучи: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15:13). І в час війни це особливо актуально, бо кожен день ми бачимо такі приклади на війні.
Якщо говорити щодо дружби до війни і поза війною, то знову можу навести приклад з Євангелій від Матвія, Марка та Луки, коли четверо друзів розслабленого (паралізованого) чоловіка, знаючи, де і коли буде проходити Спаситель, взяли його на ноші, винесли на дах будинку. Ба більше, розібрали цей дах, опустили свого друга крізь отвір. Ісус, побачивши їхню віру і старання, сказав до розслабленого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи, встань візьми своє ложе та йди». І сталося чудо за Словом Його: чоловік вмить встав. Окрім фізичного зцілення, чоловік ще й отримав прощення гріхів від самого Христа.
Якщо у житті тієї чи іншої людини є друзі, які приводять нас до Христа, то подякуймо за них Богу. Мене, як священника, часто просять помолитися за рідних та друзів. І коли є таке прохання, ще й при цьому людина молиться за свого друга, то це велика благодать.
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА
