Під такою назвою днями на подвір’ї храму Різдва Пресвятої Богородиці в Рогатині відбувся фестиваль духовної пісні, що об’єднав понад 200 учасників із Прикарпаття, Тернопільської та Львівської областей.
«Це мистецьке дійство було започатковане ще в 1990-х роках, майже в перші роки відновлення нашої Незалежності, — розповідає Христина Сорока, секретар Рогатинської міської ради. — Три роки поспіль дійство має назву «Молитовний передзвін». Назва має певне значення: у ній поєднуються молитви, що, наче дзвони, перегукуються звертаннями до Бога — і в піснях, і в інших мистецьких номерах. На кожному такому фестивалі молитвами та вдячністю до Господа переповнюються душі та серця учасників і глядачів».
Символічно, що цьогоріч фестиваль духовної пісні був присвячений 160-річчю від дня народження світлої пам’яті отця Павла Кудрика — видатного українського релігійного та громадсько-культурного діяча, довголітнього декана і пароха церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
«Він народився у селі Диниська на Львівщині у поважній побожній родині, з якої вийшло два священники: власне отець Павло та його брат, отець Теодозій, — каже отець Дмитро Бігун, протопресвітер Рогатинського протопресвітеріату та парох храму Різдва Пресвятої Богородиці. — Навчався майбутній душпастир у Львівській духовній семінарії, а також на богословському і філософічному факультетах Львівського університету. Після навчання одружився з Іреною Герасимович, донькою начальника суду в Рогатині. У цьому місті він був не лише священником, а й активним громадсько-культурним діячем».
Так, разом із отцями Еміліяном Ваньо і Левом Залужним, став співзасновником відомої гімназії в Рогатині. У 1901–1902 роках спричинився до заснування Руської бурси для селянських дітей, був одним із організаторів філії «Просвіти», а також її головою у 1906 році, ініціатором створення організації «Січ» у місті та повіті. Отець Павло Кудрик відстоював самобутність Української Греко-Католицької Церкви. У своїх проповідях виховував у парафіян почуття відповідальності за долю свого народу. За словами отця Дмитра, священник Павло Кудрик добре розумів, що для українського народу потрібна не лише духовна та просвітницька діяльність, а й сильна національна економіка. Тому в 1911 році він заснував «Руську Щадничу Касу» в Рогатині для збирання коштів та видачі дешевих кредитів місцевим підприємливим господарям із села, а також міським ремісникам і купцям.
На жаль, жити отцеві Павлові судилося недовго — його не стало у 55 років. Буремні роки зміни влад та війна підірвали його здоров’я. Похований священник у Рогатині, на місцевому цвинтарі. На його могилі є таблиця з написом: «Просить прохожих о молитву за щасливу долю України».Тобто навіть із вічності отець Павло звертається до людей із проханням молитися за Україну. До речі, його син Борис Кудрик був відомим українським музикознавцем, композитором, педагогом, диригентом, піаністом, автором підручника з історії української музики. Його доля склалася трагічно: його арештували та заслали до концтабору «Дубравлаг» у Мордовії, звідки він, на превеликий жаль, не повернувся. Зараз у Рогатині іменем Бориса Кудрика названа місцева музична школа. Окрім Бориса, у отця Павла були ще син Юрій та доньки Віра і Дарія.
…Фестиваль розпочався після Літургії у храмі. У святковому дійстві взяли участь 16 колективів, серед яких представники Львівщини і Тернопільщини, студент Івано-Франківської духовної семінарії Андрій Чепіль та представники молодіжної християнської організації «Українська молодь Христові» із села Вербилівці. Усього виступали понад 200 осіб. На фестивалі люди зібралися не просто послухати духовну пісню, вони зібралися, щоб разом відчути її силу. Бо пісня, як і молитва, залишається з людиною у найсвітліші й найважчі моменти життя. Вона допомагає пам’ятати, хто ми є, звідки наше коріння і заради чого маємо берегти свою землю, свою віру та Україну.
«Пісня стала молитвою: за наших захисників і захисниць, за тих, кого чекаємо, і тих, хто не повернувся додому. Це був не просто фестиваль. Це була розмова, вдячність минулому і молитва за майбутнє», — підсумовує Христина Сорока. Усі учасники були нагороджені грамотами та пам’ятними відзнаками.
«Молитовний передзвін» завершився, але його пісня ще довго звучатиме в серцях — як тиха молитва, як пам’ять і як віра в сильну та мирну Україну. До речі, організатори культурно-духовного дійства сподіваються, що надалі фестиваль стане регіональним.
Сабіна РУЖИЦЬКА
