На свято Стрітення Агнєшка Синяговська зустріла свою сестру-близнючку.
Двох сестер ще в дитинстві розлучила бабуся, яка не захотіла виховувати хвору дівчинку.
«Я досі не йму віри, що таке могло трапитися зі мною, звичайною жінкою, донькою люблячих (як згодом виявилося – прийомних) батьків, – розповідає щаслива Агнєшка Синяговська. – Моя історія, наче телевізійна мелодрама. І я з сестрою Оксаною в ній, на жаль, – головні герої. Та наш «серіал» закінчився добре».
…Батьки пані Синяговської, Алла та Петро Заброди, жили у Львові. Мама працювала учителькою музики, співала в кількох хорах, була витонченою та напрочуд інтелігентною. Батько — будівельник, цілковита протилежність дружини. Познайомилися молоді люди в парку. Особливого кохання між ними не було, та Аллі вже було за 30 і вона хотіла створити родину, народити дітей. Це може видатися дивним, але залицяльників у красивої музикантки не було. Петро вже на третьому побаченні запропонував одружитися. Жили молодята разом з матір’ю Алли, Романією Василівною, яка все життя пропрацювала… інструктором в обкомі компартії. Вона була жінкою з важким характером та чорною душею. І саме через неї розлучили близнючок. Петро ще коли зустрічався з Аллою, не сподобався майбутній тещі. Вона відмовляла доньку від одруження. Але завжди покірна Аллочка й слухати нічого не хотіла. Довелося Романії Василівні змиритися та ще й жити з горе-зятем в одній квартирі.
Звістку про вагітність доньки Романія Василівна сприйняла без особливої радості. А згодом взагалі не могла заспокоїтися, бо Алла передчасно народила дівчат-близнючок. Пологи були важкими, а малята – слабкими. Їх помістили в реанімацію. Через кілька тижнів одна з дівчаток, Оксана, почала поправлятися, а її сестричка залишалася кволою. Таких дівчаток і виписали з лікарні. Згодом невтішний вирок лікарів — через важку вагітність та перебування в утробі без кисню в Оленки почала проявлятися епілепсія. Дівчинку судомило, вона кричала ночами, не даючи нікому спати. Оксана аж пашіла здоров’ям: жвава, непосидюща, з коротким кучерявим волоссям та великими голубими очима. Алла, змучена хворобою доньки, захворіла й сама.
Психіка жінки не витримала і вона увесь час намагалася втекти з дому, кричала або просто сиділа нерухомо та дивилася порожнім поглядом в нікуди. Її відправили до спеціалізованої лікарні. Дівчатка залишилися з бабусею, яка вважала, що донька захворіла через Оленку. І тут у баби визрів чорний план: віддати хвору онучку і «позбутися проблеми». «Скажемо, що дитина померла. Алла поплаче та й змириться, – розкривала теща свої чорні плани. — Згодом буде в мене здорова донька, а в тебе — привітна дружина». Петро задумався, але… погодився. Через старі обкомівські комуністичні зв’язки Романія Василівна влаштувала Оленку в дитбудинок.
Проте хворій дівчинці пощастило: незабаром її удочерила польська пара. Нових батьків дівчинки звали (треба ж такому трапитися збігу!), як прародичів: Адам та Єва. Подружжя на той момент переживало втрату єдиної доньки, яка загинула в ДТП. А ще пані Єва не могла більше стати матір’ю. Узяти доньку з України було невипадковим рішенням Синяговських, бо родина пані Єви походила зі Львова. Та й удочерити хворе дитя іноземцям було значно легше, аніж у Польщі. Прийомні батьки дуже полюбили українську донечку, лікували її. Аби ніщо не нагадувало їм про те, що дитина в них прийомна, вони навіть змінили дівчинці ім’я. Так з Оленки стала Агнєшка.
Друга близнючка Оксана росла в родині та стала розрадою згорьованої мами Алли, яка ще довго не могла оговтатися від «смерті» доньки. Але не вірити в те, що дитини немає серед живих, вона не могла, бо Романія Василівна холоднокровно та цинічно… показала їй місце спочинку Оленки. За це вона розплатилася пляшкою із працівником цвинтаря, який викопав «могилу» та ще й поставив табличку із зазначенням дати народження і «смерті» дитини.
…Минули роки. Дівчата виросли. Оксана стала музиканткою, як мама, вийшла заміж, і народила синів-близнюків. Агнєшка цілком здоровою не стала, але навчилася жити з епілепсією. Ще обрала собі фах реабілітолога. Наразі жінка працює з особливими дітками в одній з клінік Кракова. В особистому житті їй не пощастило: дві спроби створити родину були невдалими. Агнєшка сумувала, проте згодом заспокоїлася та почала часто відвідувати костел. На одній з духовних розмов священник пояснив їй, що коли Господь захоче, аби в неї була родина, то вона й буде. Треба лише молитися. Та через кілька місяців Агнєшка вже не думала про майбутню родину, бо важко захворіла мама Єва. У неї виявили онконедугу. Перед початком довгого та виснажливого лікування вона розповіла вже дорослі доньці, що вона їм нерідна.
Цю новину Агнєшка сприйняла напрочуд спокійно. Проте згодом її огорнув відчай та паніка. «Як? Чому? Навіщо? Хто мої справжні батьки? Чому я опинилася в дитбудинку?», – плакала та запитувала батьків. Тому довелося Єві та Адаму розповісти непросту гірку історію доньки, яку вони почули в дитбудинку. Агнєшка не могла повірити, що рідна бабуся отак жорстоко спекалася хворої онучки. Далі Синяговська молодша вирішила діяти. Поїхала до Львова та дізналася все про життя своєї біологічної родини. З’ясувалося, що горе-баби Романії вже нема на світі. Вона до смерті не відкрила таємницю зникнення онучки. Мама Алла й досі вважала свою другу доньку мертвою. Батько Петро давно покинув родину і живе з іншою жінкою. Але дітей більше не має.
Першою повідомити про своє «воскресіння» Агнєшка вирішила своїй сестрі. Дату обрала невипадкову — 15 лютого, на Стрітення. Оксана не йняла віри, що перед нею сестра, але Агнєшка була її дзеркальним відображенням. Згодом і тест ДНК підтвердив це.
Оксана ще довго не могла отямитися від викриття родинної таємниці. Сестри почали спілкуватися, але Оксана попросила нічого не говорити матері, бо у неї хворе серце. І ця новина може звести її зі світу. Та й Агнєшці довелося швидко поїхати, бо мусила бути поруч з мамою Євою. На щастя, зараз жінка у стані ремісії.
Про те, що сестра жива, Оксана повідомила мамі аж через півроку. Попередньо довго розмовляла з ненькою. «Наша перша розмова відбулася по скайпу, — говорить радісно пані Синяговська. — Мамусенька була вражена. Коли вона мене вперше побачила — втратила свідомість. Але до лікарні не потрапила, бо поруч були рідні: Оксана з чоловіком та синами».
Через пандемію коронавірусу Агнєшка Синяговська досі не зустрілася віч-на-віч з матусею та не приїжджала в Україну. Трапилося так, що спочатку жінка сама перехворіла, згодом занедужав чоловік Оксани, якого ледве врятували. Проте з родиною Агнєшка щодня спілкується, підтримує. Зустрітися з мамою та родиною сестри вона вирішила на Стрітення. «Я не ображаюся на бабу, бо вона вже давно потрапила на суд Божий, а ми з сестрою та рідною мамою будемо за неї молитися, – каже на прощання пані Агнєшка. — Також дякую Пану Богу за те, що одужала мама Єва, і за те, що мені вдалося відшукати рідню». А ще пані Синяговська сподівається, що у неї буде родина та народяться… близнюки.
(Імена та прізвища героїв історії, на їхнє прохання, змінені).
Сабіна РУЖИЦЬКА.
