Прогалини традиційної системи освіти та неготовність шкіл організувати якісну роботу онлайн під час карантинів змусили багатьох батьків замислитися про альтеративні форми навчання. Однією з них стали приватні дистанційні школи. Чи замінять вони згодом денну школу?
“Наші школи не змінилися з часів промислової революції”, – критика шкільної освіти лунала з багатьох платформ, від виступів вчителів до Всесвітнього економічного форуму, задовго до пандемії Covid-19.
Основним наріканням було те, що технології, які кардинально змінили майже всі галузі сучасного життя, практично не вплинули на школу.
Як і 150 років тому, школа збирає дітей у групи за віком, переводить їх із класу в клас у фіксовані проміжки часу й очікує, що більшість учнів засвоюватимуть матеріал однаково й в одному темпі.
Коли навесні 2020 року стало зрозуміло, що карантин триватиме довше звичайних кількох тижнів, школа раптом отримала унікальний шанс провести цифрову революцію, якої від неї так довго чекали.
Цього, за великим рахунком, не сталося. Система освіти виявилася неготовою до змін практично на всіх рівнях.
“По-перше, вчителі були незнайомі з методами роботи в онлайн і різноманітними платформами, які можна використовувати для такого навчання”, – зазначає Артур Пройдаков, вчитель української мови й літератури, який нещодавно здобув звання “Найкращого вчителя України”.
Подача матеріалу й форми роботи під час онлайн-уроку помітно відрізняються від уроку в школі й потребують від вчителя спеціальної підготовки, додає Лідія Насонова, яка викладає українську мову й літературу у харківському відділенні школи Think Global та увійшла до 10 найкращих вчителів України 2021.
Неготовими до онлайн-навчання виявилися й самі батьки, каже Артур Пройдаков. Багатьом важко побороти стереотип, що навчання відбувається тільки тоді, коли “вчитель стоїть біля дошки, а діти сидять за партами”.
Утім, найбільшою проблемою, на яку вказують як батьки, так і вчителі, став доступ до освіти.
Понад половина дітей із сіл і 20% міських жителів не мали технічних пристроїв для участі в онлайн-уроках, а більш ніж 60% скаржились на погану якість інтернету, показало опитування Фонду “Демократичні ініціативи”, проведене у червні 2021 року.
Оцінюючи рівень дистанційного навчання в школі за минулий рік у тому ж дослідженні, більшість батьків вказали на зниження успішності дітей, брак уваги вчителів, формальний підхід до проведення уроків і проблеми з використанням онлайн-платформ.
Усвідомлення, що “дистанційка” у школі означає переважно завдання у Вайбер та нерегулярні й неефективні уроки в Зумі, змусило багатьох батьків шукати альтернативні форми освіти.
Чимало родин зупинили свій вибір на приватних дистанційних школах.
Сама керує своїм часом
За кілька днів до початку навчального року Оксана, мама восьмикласниці Каті, дізналася, що київська гімназія, у якій вчилась її донька, залишається на змішаному навчанні (тиждень – очно, тиждень – дистанційно).
“За півтора року наша школа так і не змогла адаптуватися до дистанційного навчання, – розповідає Оксана. – Багато уроків не проводилося, й здавалося, що вчителі є лише для того, щоб задавати й перевіряти домашнє завдання”.
Тоді родина ухвалила рішення перейти до приватної дистанційної школи “Оптіма”. Основним аргументом були схвальні відгуки друзів і високе місце у рейтингу шкіл за результатами ЗНО.
Життя Каті змінилося. Якщо раніше вона вставала о шостій ранку, щоб дістатися до школи, тепер вона може виспатися й почати навчання о дев’ятій.
Катя має певний набір завдань і відеоуроків, але вона може сама вирішувати, коли їх виконувати. Вона сама керує своїм часом.
Після кожного уроку вона проходить тестування, щоб перевірити, як засвоєний матеріал, і отримує за нього оцінку, яку одразу бачить і вона, й батьки.
“Це ще одна відмінність від звичайної школи, де Катя не завжди знала, яку оцінку їй поставили”, – зазначає Оксана.
На її думку, плюс системи й у тому, що, на відміну від очної школи, тест можна перездати, якщо учень незадоволений результатом. Раз на тиждень кожен вчитель проводить онлайн-консультації, на яких можна поставити запитання та розібрати незрозумілий матеріал.
Оксана розповідає, що у неї були побоювання щодо якості дистанційних уроків, але поясненням матеріалу, завданнями й навантаженням дочки вона наразі задоволена.
“Ми з чоловіком практично не втручаємось у процес навчання, а ось під час дистанційки у звичайній школі щовечора пояснювали Каті ту чи іншу тему”, – додає Оксана.
Вона зазначає, що Катя тепер менше нервується, що щось не зрозуміла, й завжди може зв’язатися з вчителем. У попередній школі зробити це було вкрай важко.
“Як не дивно, комунікація у дистанційній школі налагоджена дуже ефективно”, – додає мама школярки.
З однокласниками Катя зустрічається на вихідних, вони гуляють містом і відвідують екскурсії, в інший час – спілкування відбувається у чаті. У класі Каті 45 учнів, серед яких є діти з різних міст України.
Крім школи Катя займається англійською й бере уроки гітари, де вона також має можливість спілкуватися наживо.
Дівчині подобається її нова школа, єдине, за чим вона сумує, – це походи з однокласниками після уроків “за чимось смачненьким”.
Бум дистанційних шкіл
В Україні дистанційна форма освіти впроваджується вже понад десять років. Зараз таких шкіл в Україні близько 20, й попит на них зростає з кожним роком.
Пандемія, без сумніву, стала остаточним аргументом для переходу на дистанційне навчання для тих родин, які давно обмірковували такий формат. Однак причина не лише у ній.
Переповнені, душні й галасливі класи, неможливість для вчителя приділити увагу кожному учню, брудні туалети, часті застуди, подекуди несмачна їжа в їдальні та довга дорога до школи через затори, а головне – неефективне використання часу дратують батьків у звичайній школі дедалі більше.
“Дистанційне навчання ідеально підходить для дітей, які мають проблеми з комунікацією, яким важко перебувати у великому колективі”, – каже Тетяна, донька якої перейшла спочатку на домашнє навчання, а потім у дистанційну школу ще у 4 класі.
“Таким дітям дуже комфортно й добре у дистанційному навчанні. А брак спілкування з однолітками можна добрати безліччю позашкільних гуртків, секцій, курсів”, – вважає вона.
За словами директорки “Оптіми” Ольги Білодід, кількість учнів в їхній школі зростає вдвічі щороку й наразі складає понад 7500 дітей.
Дистанційні школи, як правило, пропонують кілька форм навчання.
Наприклад, в “Оптімі” можна обрати стандартний формат “Учень” (дистанційне навчання з повною перевіркою робот та участю у групових проєктах), “Екстерн” із перевіркою або без перевірки робот й “Слухач”.
Оплата варіюється від 3 тисяч грн. за стандартний пакет “Учень” до 400 грн. за можливість прослухати лекції з 3 предметів без перевірки робот.
Основна відмінність від очної школи полягає у тому, що уроки розробляють і викладають на платформу заздалегідь, розповідає засновниця й директорка іншого Центру дистанційної освіти “Джерело” Олена Кузьменко.
У своєму особистому кабінеті учні можуть побачити уроки за весь навчальний рік і вивчати їх у зручному для себе темпі. Урок зазвичай складається з невеликого відеоролику, який пояснює матеріал, та контрольних завдань.
Навчальні курси розроблені за програмами МОН, але, як зазначає Олена Кузьменко, курси супроводжують відео, візуалізації та віртуальні лабораторії, створені викладачами дистанційної школи.
Діти у будь-який час можуть контактувати із вчителем за допомогою чату, вебінарів та онлайн-консультацій. В “Оптімі” працює близько 80 вчителів, ще 40 працівників технічного відділу забезпечують безперебійну роботу платформи.
За словами директорки “Джерела” Ольги Кузьменко, школа розуміє, що для розвитку емоційного інтелекту, критичного мислення та ораторських навичок учні повинні співпрацювати. Для цього розроблена методика групових проєктів, є “спікінг-клаби” з іноземних мов.
Дистанційна школа докладає значних зусиль, щоб діти вчилися самостійно, додає Ольга Білодід з “Оптіми”. Підсумкові тести розроблені таким чином, щоб учні не передавали одне одному відповіді, а письмові роботи перевіряють на плагіат.
Як і звичайні школярі, учні “Оптіми” й “Джерела” беруть участь у предметних олімпіадах, пишуть наукові роботи у МАН.
Програма соціалізації дистанційних шкіл передбачає щомісячні зустрічі з куратором та однокласниками, екскурсії та відвідування музеїв або просто прогулянки містом. Для жителів інших міст школи мають свої представництва в різних регіонах України.
Щороку навесні для учнів 11 класу влаштовують випускний і вручають атестати державного зразку.
Не для всіх
Звичайно, дистанційний формат, як і очний, підходить не усім, зазначає Ольга Білодід. На її думку, насамперед це – “артистичні активні діти, яким дуже важливо брати участь у шкільних заходах, виступати на сцені”.
Є й інші ситуації, коли дистанційна школа не підходить саме батькам, адже при такій формі навчання дитина весь час вдома й потребує батьківської уваги.
Мама п’ятикласника Аліна розповідає, що на початку пандемії перевела свого сина на домашнє навчання, а потім у дистанційну школу. Втім, вже наступного року хлопчик повернувся до звичайної школи.
За словами мами, дитині не підійшов формат онлайн-уроків. На її думку “у відео уроках бракувало прикладів для кращого пояснення теми та відпрацювання матеріалу, багато чого залишалося дитині незрозумілим”.
Щоправда, додає Аліна, її син навчався на екстернаті, а в цьому форматі консультації з вчителем не передбачені.
Крім того, як зазначає вчителька Лідія Насонова, “діти молодшого шкільного віку потребують присутності вчителя, у них є велика потреба у спілкуванні й грі, їм важче організувати себе під час дистанційного навчання”.
Вона також додає, що школа – це не лише заклад, де діти отримують академічні знання, але й місце, де вони спілкуються, потрапляють у перші складні життєві ситуації та вчаться їх розв’язувати.
Що далі
Хоча пандемія, як лакмусовий папірець, виявила слабкі місця у системі шкільної освіти, вона принесла й позитивні зміни, впевнені вчителі.
Однією з них є запуск Всеукраїнської школи онлайн, яка навесні 2020 року працювала у телевізійному форматі, а з осені перейшла на спеціальну платформу. Доступ до якісних уроків отримали десятки тисяч учнів і вчителів з усіх регіонів України, зокрема з непідконтрольних територій Донбасу і з-за кордону.
“Освітяни почали використовувати прийоми дистанційного та онлайн навчання, тепер ми намагаємось синтезувати елементи й офлайн, й онлайн у школі”, – пояснює Артур Пройдаков.
На його думку, зараз відбувається перехідний період, приходить усвідомлення того, що сила навчання як раз і полягає у поєднанні очного й дистанційного форматів.
Вчитель додає, що пандемія стимулювала навички самостійної роботи у дітей, багатьом старшокласникам вона допомогла покращити мотивацію та самоорганізацію.
За словами Олени Кузьменко, тепер вже ніхто не ставить під сумнів необхідність альтернативних форм навчання. Вона впевнена, що майбутнє – саме за дистанційною освітою, коли початкова школа буде влаштована у змішаній формі, а середня й старша – повністю онлайн.
Вчителі ж як дистанційних шкіл, так і денних впевнені, що головне не те, якою буде форма навчання, а те, щоб воно було якісним, а у дітей був вибір.
