Важко уявити Різдво без куті, дідуха, дзвінкої коляди, родинного столу і звісно – без вертепу. Розповідаємо, що треба знати про цей святковий символ.
З НАМИ ВЖЕ ПІВ ТИСЯЧОЛІТТЯ
Саме слово “вертеп” запозичене з старослов’янської мови і означає “печеру” або “ущелину”. Ще в XVII-му столітті у день Різдва Христового міщани, школярі та церковні співаки збиралися разом і носили з хати до хати ляльковий театр під назвою вертеп. Тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII-го століття. Причина цьому, що слова вертепу знали на пам’ять всі бурсаки, дяки та співаки, і передавали їх з уст в уста.
Спочатку вертеп ставили як лялькову театральну постановку. Згодом із лялькового, дійство перетворилося на справжній вуличний театр. Лялькову вертепну виставу поєднали із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вистава зводиться до гри акторів. Сюжет постановки складався з релігійної частини, момент народження Христа, та побутової – з відображенням історичних подій.
В українській культурній традиції вертеп був поширений у західній, центральній та північній Україні і зберігся донині.
СОКИРИНСЬКИЙ (ГАЛАГАНІВСЬКИЙ) ВЕРТЕП
Найстаріший вертеп з відомих нині в Україні. У 1770 році у с. Сокиринці, що на Полтавщині, бурсаки Києво-Могилянської академії вперше показали вертепну виставу у маєтку поміщиків Галаганів. Господар, прилуцький полковник Григорій Гнатович Галаган, та його гості були захоплені цим театральним дійством і щедро прийняли артистів. У відповідь, бурсаки подарували Галаганам вертепну скриню з ляльковими персонажами та текстом до вистави. А музичні ноти передали місцевому церковному хору. Сам вертеп прожив в маєтку поміщиків більше століття. Текст вистави був надрукований у виданні “Київська старовина” у 1882 році та в книзі Є. Марковського “Український Вертеп” у 1929 році.
Галаганівський вертеп
У травні 1929 року копії експонатів Сокиринського вертепу з успіхом демонструвалися в Празі, на виставці лялькового театру. Двохярусна скриня та 36 ляльок виконані з дерева, тонкої роботи (окрім Діви Марії), а костюми розшиті золотом. Сьогодні ці експонати зберігаються в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.
СЮЖЕТ ТА ПЕРСОНАЖІ ВЕРТЕПУ
Вертеп, шопка, Віфлеєм, батлейка – це все назви одного різдвяного дійства. Саме через зв’язок з євангельською історією у вертепі завжди присутній традиційний набір персонажів. Це цар Ірод з солдатами, три мудреці, які принесли дари немовляті, пастушки, які перші дізналися про народження Ісуса, а також ангел, чорт і жид.
Перша частина вертепної драми – це постановка біблійного сюжету народження Христа: ангел сповіщає новину пастухам про народження сина Божого, пастушки йдуть поклонитися йому, а три царі несуть дари. Цар Ірод наказує своїм солдатам знищити усіх немовлят. Завершується все тим, що смерть стинає йому голову, а чорт забирає його душу у пекло. В той же час, жид заграє до господарів та їх гостей, і може поцупити пампушки зі столу.
Друга традиційна частина вертепу – це спів колядок, віршовані привітання господарям та глядачам, з побажаннями миру, здоров’я і процвітання у новому році. Опісля – господарі пригощають артистів, дають гроші і запрошують вертеп відвідати їх на наступний рік.
ВЕРТЕП У РАДЯНСЬКІ ЧАСИ
У радянські часи Різдво і вертеп були строго заборонені, по-перше, як релігійне явище, по-друге, як публічне. В цей день всі люди повинні йти на роботу, щоб не було змоги підготуватися до святої вечері чи відвідати храм. Колядників виловлювала міліція. Тодішня влада і її прибічники використовувала всі інструменти для знищення традицій та національної ідентичності.
У 1972 році українські інтелігенти влаштували вертепи в Києві та Львові, КДБ класифікували це як вияв “націоналістичних настроїв”. За кілька днів після цього, почалися масові арешти, зокрема були затримані Василь Стус та Ірина Калинець і інші дисиденти.
Незважаючи на заборони і час, це різдвяне дійство чекають у кожній домівці. Адже вертеп – важливий компонент різдвяного духу, що дарує оптимізм і відчуття свята. І навіть в темні часи, коли українці так мужньо захищають свою країну, традиції продовжують жити, бо як інакше.
