Друге вересневе велике свято, яке ми відзначаємо за оновленим календарем 14 вересня — Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Воно належить до дванадесятих найбільших празників літургійного року. В його основу лягла подія віднайдення в IV ст. Хреста, на якому розп’яли Ісуса.
За переданням, що сягає IV століття, Хрест віднайшла у Єрусалимі св. Олена, мати імператора Костянтина Великого. Датою віднайдення Хреста орієнтовно вважають 326 рік.
Іншою темою свята є почитання Хреста як знамена перемоги, яке імператор Констянтин побачив на небі та з ним переміг ворогів.
Духовне значення свята
Знову і знову, через дві тисячі років, ми поклоняємося Богочоловікові, Ісусу з Назарету, Сину Божому, який помер, висячи на хресті. Хоча тогочасний світ дивився на ті тортури як на найжахливіший осуд, наш Бог саме так хотів об’явитися людству.
Ісус на хресті показує виснажене й осквернене тіло. Ісус самотній на хресті, покинутий усіма своїми учнями, які втекли через боягузтво. Ісус кричить на хресті, кличе Бога, молиться, потім мовчить і чекає смерті…
У болю ми запитуємо себе: «чому я страждаю?», «чому я?», «чому це відбувається з цією дорогою мені людиною?». Нас завжди переслідує думка, що перенесений біль є наслідком гріха, що якимось чином ми спокутуємо провину, що врешті-решт страждання є покаранням згори. Ми запитуємо себе: яку провину, який гріх, яке зло ми вчинили? І часто ми не знаходимо відповіді, бо насправді ми не маємо якоїсь страшної провини, ми не були винні в важкому гріху, ми не вчинили жахливого зла. Але знову запитання: «Чому ж тоді, будучи, невинним, страждаю?».
Реакції
Яка наша реакція під час страждань? Їх багато і вони різні, часто пов’язані з нашим характером, темпераментом, нашою життєвою історією.
Перша реакція — крик.
Кричати означає змусити інших зрозуміти, що ми є тут, що ми страждаємо, що ми благаємо про допомогу. Коли дитина плаче, вона просить матір піклуватися про неї, і жінка відчуває себе винною, доки маленька істота, яка вийшла з її утроби, не заспокоїться. Крик дорослого, однак, не завжди проявляється в голосінні; часто це внутрішній крик, глухий, але дуже гострий, тому що він говорить, що так бути не може, що життя в болю не може мати сенсу.
Є друга реакція: це молитва.
Для тих, хто вірує, страждання часто стає шляхом тіснішого діалогу з Богом. Дивишся на небо, звертаєшся до Господа, формулюєш молитви й обітниці, насолоджуєшся словами молитов, вивченими в дитинстві, часом трохи забутими, але які раптово виражають дитячу довіру та впевненість. Віра оголена болем, висить на волосині немов розпʼята на хресті та все ж раптом перетворюється в сильну надію!
Третя реакція – мовчання
Гробова тиша. Це не зніяковіле мовчання людини, яка не знає, що сказати або як почати розмову. Це мовчання того, хто випробував усі мови і благання, щоб «минула його ця чаша терпіння», але тепер він готовий віддати духа свого в руки Отця, розуміючи, що він не покараний, а співпрацівник Бога, щоб подолати разом з Ним це зло!
Я б хотів трішки зупинитися на цій картині крику, молитви і мовчання Ісуса на хресті.
Нема жодного людського болю, якого б не переніс Христос у своїх стражданнях. У фізичному болі Він зазнав неймовірних ран аж до розп’яття, Його моральний біль – це біль зради, людського суду, покинутості та принижень. Однак Христос зазнав також духовного болю – відчуття богопокинутості, яке Він висловлює у крику “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув? У цьому болі, розчаруванні, Ісус мав змогу дійти аж до самих брам пекла, щоб нас, людей, з того пекла вирвати. І щойно у цей момент Ісус в молитві поручається Своєму Отцеві, як найкращому Батькові ― «Отче, у твої руки віддаю духа мого!». Опісля тиша… І саме в цей момент відбувається воскресіння духа, в момент погодження власної волі з волею Отця, щоб разом з ним побороти усе зло та побудувати царство небесне! Тіло воскресне аж на третій день, а дух воскресає вже тут і тепер на хресті!
Історія, яка триває
Ця історія, однак, не припинилася Страсною п’ятницею. Воскрес Господь, смерть переміг навіки. З гробу життя вибухнуло! І саме починаючи з того порожнього гробу Великоднього ранку, ми робимо крок назад до Страсної п’ятниці і запитуємо себе: «чому Господь хотів так страждати?», «чому Ісус помер на хресті?». Роздумуючи про силу Воскреслого, дивимося на хрест. І ми розуміємо, що Бог не мав наміру показати свою потугу, свою силу, свою справедливість. Навпаки, Він обійняв наше бідне людство, Він повністю розділив наші страждання аж до смерті на хресті.
У цей празник Воздвиження хреста Господнього дивлюся я на піднесений хрест і бачу не Бога, що торжествує, а Людину, що вмирає. Дивлюсь на хрест: з’являється там не Бог, що карає, а Богочоловік, що прощає.
Я дивлюся на хрест: це не таємниця сили і справедливості, а таємниця співчуття і любові. Той, Хто переміг смерть, поділився цією любовʼю, аж до хреста, щоб ніхто не почувався покинутим, але кожен, дивлячись на розп’ятого Бога, міг зрозуміти велич Божої любові, яка його торкається.
Христос народився, жив, вмер і воскрес, раз назавжди, але він продовжує народжуватися, жити, страждати та вмирати разом з нами і в нашій епосі. Тепер Він є з Нами, Бог у наших стражданнях. Він продовжує свої страждання, коли приходить наша черга страждати нам особисто і нам як Народові. Зараз ми страждаємо від жахливої війни, нас б’ють, руйнують наші міста, рівняють із землею, прибивають нас до хреста цвяхами ракет, кулями автоматів, закопують у братських могилах…
Зараз наша черга сповнювати цю чашу на «Його спомин». У всьому! І навіть в тому, коли він був розіп’ятий на хресті, молився за своїх ворогів: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Вийти з власного болю, щоб могти молитися за навернення тих, що нас вбивають. Молитися за тих, що називають себе християнами і благословляють братовбивчу війну. І саме в такій поставі і молитві проявляється справжній учень Ісуса Христа.
Ми з’єднані з Ним, а Він з нами! Він – з Нами Бог, який дає нам сили перемогти будь-яке зло і навіть жахіття війни! Ось сила його хреста, який ми повсякчасно вшановуємо та сьогодні торжественно підносимо!
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор часопису “Нова Зоря”
