За останній рік я провів доволі значну кількість розмов з молодими людьми віком від 18 до 30 років. Це не були ні підготовлені інтервʼю, ні соціологічні опитування, а звичайнісінькі випадкові і принагідні розмови, в яких я ставив собі за мету дослідити, чи знаходять звʼязок з Богом молоді українці, зокрема в цих складних обставинах жахіття війни…
Глибина деяких відповідей говорить нам про те, що ті молоді люди не вперше мали справу зі схожими запитаннями, які вони вже часто ставили і самі собі, але якими, можливо, ніколи ні з ким не ділилися.
Тож усім нам, хто прийняв і розвинув цей чудовий дар віри, і яким щедро бажає поділитися з іншими, особливо з молоддю, потрібно бути на сторожі та відчути їхню невизначеність і труднощі на шляху до пізнання Бога.
Одна молода дівчина так описала свою ситуацію: «В наших обставинах життя я почуваюся людиною в темній кімнаті, яка шукає вимикач». Це образ, який яскраво говорить про неспокій, пошук, питання автентичності, яке не задовольняється легкими, очевидними і дешевими відповідями. Ситуація, в якій ми всі не раз знаходимося, – темрява, але ми продовжуємо шукати вимикач, який вмикає світло. До речі, інша молода людина саме так і висловилася: «Наше покоління не перестало вірити, хоча інколи ми й живемо у сумнівах, бо на ряд запитань нам так і не надано відповідей»…
Насправді в кожній епосі, після гріхопадіння Адама, пошук людством Бога мандрує нелегкими численними і нераз тернистими шляхами, немов навпомацки, як сказав апостол Павло у своїй промові до атенян (пор. Ді. 17.23). І чимало з цих шляхів таки ведуть до живого Бога, про якого потрібно не стільки розповісти, як радше Його продемонструвати, щоб інший у вирі щоденних турбот, а нерідко і негараздів, чи навіть і в мороці війни зміг Його зустріти.
Найкращим шляхом до пізнання Бога є любов, бо «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Ів. 4:16)
Любов – це ключ, що відкриває нам двері до таїнства воскресіння. Тому навіть найменший жест любові, як подати спраглій людині склянку холодної води, відкриває нам двері до вічного життя. І саме в конкретних жестах любові Бог обʼявляється через нас нашим ближнім. Таким чином існування любові – це достовірний аргумент існування Бога, який і є джерелом любові.
Одного разу в місті Калькутта добре нам відома Мати Тереза обмивала смердючі рани прокаженого. Як завжди, робила це вона зі щирою посмішкою, розмовляючи з безхатьком так, ніби це була її звичайна рутинна робота. У якийсь момент хворий запитав Терезу: «Чи віриш ти в Бога, сестро?». «О так! Я вірю! Господь дає мені силу виконувати все це!», – відповіла вона. А вслід за цим і монахиня запитала хворого: «Ти теж віриш в Бога?». Так, сестро, тепер і я теж починаю вірити в Бога!», – відповів прокажений…
Там, де є любов, там є і Бог! Інколи наші ближні, переживаючи різні життєві трагедії, таки не в силі знайти «вимикача», який би освітив їхню життєву темряву! І в цей момент саме наш жест любові, проявлений до них, може відкрити їм обличчя люблячого та милосердного Отця…
Тож, повертаючись до теми розмов з молодими людьми, я переконався, що в нас дуже мало молоді, яка ставить під сумнів існування Бога. Більше тих, хто шукає особистих стосунків з Ним, але їм не завжди це вдається. Згадана на початку молода дівчина каже: «Де Він? Якщо я не можу Йому зателефонувати, коли у мене виникають проблеми, якщо я не можу поговорити з Ним, щоб висловити думку, який тут діалог, яка там дружба? Я в Нього вірю, але я Його не бачу, не чую. Мені так важко підтримувати з Ним стосунки»…
Людині, враженій гріхом, важко віднайти у цьому світі живого Бога! Цей факт пояснює, чому так багато релігій у світі – це спроби людини віднайти Бога! Це своєрідні стежки, які роблять спробу прийти до того самого Бога, який є любов’ю! Однак не кожна релігія вбачає в Ньому люблячого батька! Нераз людині, враженій гріхом, легше повірити в караючого Бога, перед яким людина постійно почувається винною! Християнство нам пропонує щось кардинально інше. Тут сам Бог виходить назустріч людині, обʼявляє себе Богом любові! З цим Богом людині пропонується ввійти в живий діалог через молитву та діяння діл любові в Його імʼя!
Християнство пропонує не лише обʼєктивний, але й суб’єктивний вияв своєї віри, в якому можна зібрати дрібниці свого повсякденного життя і представити їх люблячому Батькові.
Вірити в сучасному світі важко: важко дорослим, але ще важче молодим людям, які відчувають, як у споживацькому суспільстві Бога «не видно і не можна купити», як висловився один із молодих хлопців…
Ще одна молода людина, з якою я спілкувався, дуже впевнено говорить про те, що все в світі вказує на почерк Творця, Який все премудро сотворив, але Він не цікавиться подальшою долею людства, Він залишив його напризволяще. Доказ цьому і війна в Україні…
Насправді християнин розуміє, що Бог створив людину на свій образ і подобу, тобто розумною і вільною! Якщо Він втручатиметься в кожне рішення людини, навіть з добрих міркувань, наприклад, щоб завадити війні, Йому доведеться усе людство перетворити з свого образу і подоби на програмованих роботів, які б використовували виключно програмовані дії без власних рішень… Натомість Бог, який шанує нашу свободу і тому в Ісусі Христі Він став людиною, відчув нашу власну людяність і в ній запропонував нам оригінальний шлях до щастя і спасіння, зцілення та реалізації найглибших бажань добра.
Зло досі існує, бо ще далеко не всі прийняли Його науку безмежних горизонтів, які може відкрити перед нами Євангеліє.
Тож, сьогодні перед нами всіма надважливе завдання: передати віру молодим поколінням! Віру, яка покликана звільняти світ від насилля, ненависті та війни… Адже в Ісусі Христі ми є нащадками і потомством Марії, яке повинно стерти голову змія в нашій епосі (пор. Буття 3:15)! Допоможімо повірити молодим людям, що Бог завжди поруч з нами і дає нам нечуваних сил кожного разу, коли ми робимо вибір на користь добра! Він не робить чогось замість нас, бо насправді найбільше шанує нашу свободу, однак Він той, котрий допомагає нам зреалізувати Його царство любові вже тут, на землі! Він «з нами Бог», який дасть нам вдосталь сили, щоб осягнути довготривалий мир на нашій землі вже дуже скоро!
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
