Святий Шарбель є широко відомий серед українського народу. Багато людей у своїх недугах молитовно звертаються до нього за заступництвом перед Богом.
Цього року минає 125 років з дня переставлення цього великого Ліванського святого і всього світу. Синод єпископів УГКЦ в Римі цього року постановив вшановувати пам’ять Великого святого Східної Католицької Церкви св. Шарбеля 24 липня разом з усіма вірними Вселенської Церкви.
Загадкою для лікарів науковців було, що через 67 років після смерті під час обстежень його тіла, а це було в 1965 році, постійно з тіла св. Шарбеля сочилася кров і рідина у виді поту. Експерти обчислили, що з мертвого тіла св. Шарбеля витекло приблизно 20 тис. літрів рідини. Ця таємнича рідина (миро) стала знаком Христової сили оздоровлення людей від найрізноманітніших хворіб.
Святий Шарбель є великою таємницею не тільки у світі науки, а для нас – і особливим знаком існування Бога. Тіло святого не підлягає процесу розкладу після смерті: є гнучке, м’яке і свіже. Лікарські дослідження вказують, що жодна частина його тіла не виявляє найменших ознак життя, ані розкладу тканин. Коли лікар хірургічним ножем злегка розрізав стегно померлого, раптом почала з рани текти кров. Це місце відразу забинтували, щоб зупинити кровотечу.
Монахи міркували собі: якщо тіло висушити, то перестане виділятися рідина з нього. Тому виставили його на сонце, де повівав теплий вітерець протягом чотирьох місяців – від весни до пізнього літа. Однак це не сприяло, щоб рідина не виділялась. З тіла були видалені всі внутрішні органи, а воно ще більше почало “потіти”. Всі зусилля не дали якогось результату. Людські спроби не були в стані здержати Божу силу, витворену в тілі святого отця ієромонаха.
Відомий ліванський професор медицини Георгій Хуркралаг протягом 17 років двічі на рік досліджував тіло св. Шарбеля. Підсумовуючи свої дослідження, він заявив: “Скільки разів досліджував тіло Святого, завжди з подивом стверджував, що воно не підлягає процесу псування, є гнучким, якби зараз після смерті. Особливо заставляло мене задуматися, як може рідина постійно виділятися з тіла. Під час багатьох виїздів консультувався з професором медицини в Бейруті та в різних містах Європи і ніхто не міг цього пояснити. Це є дійсно єдине таке явище у світовій історії. Коли тіло виділяло би тільки 3 грами рідини щодня, а в дійсності виділяло кількадесят разів більше, то його вага протягом 66 років становила би 72 кілограми, тобто набагато більше, ніж вага всього тіла св. Шарбеля. З наукового погляду бачення це явище неможливо пояснити. В тілі людини знаходиться 5 літрів крові та інших рідин. З висновків дослідження я дійшов до переконання, що завдяки Божому втручанню тіло св. Шарбеля не підлягає посмертному розкладу і виділяє таємничу рідину”. Ісус Христос в особливий спосіб дав нам чіткий знак своєї остаточної перемоги життя над смертю під час свого Воскресіння.
Святий Шарбель чи Йосиф Маклуф народився 8 травня 1828 року в гірській місцевості на півночі Лівану в селі Бека Кафра в побожній сім’ї Антуана і Бригіди. Батьки його були убогими хліборобами, які завжди дотримувалися церковних свят. Старшими від нього були два брати і дві сестри. Сім’я належала до маронітів східних християн католиків.
* * *
На Халкедонському Соборі 451 року була осуджена єресь монофізитів, які в Ісусі Христі визнавали одну Божу природу. До речі, сьогодні до монофізитів належать вірмени і копти в Єгипті. Вони не визнають, що в Ісусі Христі, крім Божої, була і є людська природа.
Ліванський монах пустельник св. Марон був вченим і його визнавали вчителем Церкви. Він став на захист правдивої віри, а його послідовники стали називатись маронітами. В VII столітті маронітів стали переслідувати у Сирії християни монофізити і мусульмани. Багато з них переселилися в гірську місцевість Лівану. Мароніти належать до сирійського східного обряду і ніколи не відділялися від Апостольського престолу в Римі. Подібно, як греко-католики належать до Католицької Церкви.
Число маронітів у світі становить два мільйони, з них понад мільйон проживає у Лівані, де більшість населення мусульманське. Корінне населення Лівану – фінікійці та арамейці, які змішались з асирійцями, єгиптянами, персами, греками, римлянами й арабами. Сьогодні ця країна приваблює багатьох туристів і паломників, які відвідують заодно гріб св. Шарбеля.
* * *
Святий Шарбель з дитинства був мовчазним і не брав участі в дитячих галасливих забавах та іграх. Часто, як дорослий, молився Богові. На схилі гори він віднайшов вузький грот (печеру), поставив фігуру Матері Божої, запалював ладан та ревно молився. Відтоді його прозвали “святим”.
Одного разу Йосиф залишає своїх батьків, рідних і наречену, не попрощавшись навіть з ними, пішов шукати монастир. Він горів лише одним бажанням – служити Богові. З собою він нічого не взяв – ні одежі, ні харчів, їв ягоди, дикий мед і коріння рослин, маючи намір відшукати монастир Мейфукської Богородиці, про який чув вдома. Він довірився Богові, що якщо Він захоче, то обов’язково покаже йому правильну дорогу.
Одного дня з вершини гір він побачив у долині серед фруктових дерев будівлі монастиря з червоними дахами й хрестами. Він дуже зрадів і у віці 23-ох років вступив до монастиря Ліванської Пречистої Діви Марії на півночі міста Бабльос. Тут його прийняли на новіціат.
У монастирі він побачив виноградну лозу, що завзято тягнулася вгору, розпустивши зелене листя. «Ось так, – подумав Йосиф, – буду вперто вибиратися на самісіньку вершину досконалості у монашому житті».
На цей час в Лівані існувало сімдесят маронітських монастирів. В монастирі не тільки вивчали Богословію, а й необхідні ремесла. Монахів з Лівану вважали справжніми просвітителями. Новіціат тривав два роки. Вони не тільки молилися у храмі, але й показували добрий приклад повсякденної праці на виноградниках, в столярці, виправляли шкіру для взуття, шліфували каміння для будівництва.
Після новіціату, 1 листопада 1853 року склав перші монаші обіти, прийнявши ім’я Шарбель, і був направлений на студії філософії й теології в теологічний інститут св. Кипріана в Коріфане. 23 липня 1859 року його висвятили на священника і перевели в монастир св. Марона, де він 16 років ретельно виконував обов’язки ієромонаха.
У 1860 році у Лівані за короткий час втретє спалахнула громадянська війна. Молодий отець Шарбель став свідком страшної різанини. 20 тисяч християн було вбито різними способами мусульманами друзами. Мусульмани жорстоко вбивали родини християн, все плюндрували, грабували, палили церкви, господарства і житлові будинки. Сотні втікачів шукали притулку в монастирі в Аннаї. Отець Шарбель цілим серцем допомагав втікачам і заодно молився, постив і строго покутував, жертвуючи себе Богові за розбійницькі дії мусульман, благаючи Божого милосердя для переслідуваних. Через пів року Франція здійснює окупацію, бере під свій захист Ліван і припиняє цю несамовиту різню. В цьому є заслуга також св. Шарбеля, монахів та всіх, хто молився за мир і спокій в Лівані.
Святий Шарбель стверджував: “Коли людина перебуває у повній єдності з Христом через молитву, святі Тайни і заодно живе згідно з євангельськими правдами, то у світі буде присутня Божа любов. Тоді сам Бог діятиме через людину, перемагаючи зло добром, брехню правдою, ненависть любов’ю”.
15 лютого 1875 року св. Шарбель одержав дозвіл на проживання в пустельному скиті св. Петра і Павла в Аннаї, щоби в мовчанні через молитву, працю і більш суворе омертвлення повністю з’єднатися з Христом. Пустельний скит в Аннаї знаходився на висоті 1350 м., і в ньому перебували 3 монахи. Келія св. Шарбеля займала 6 квадратних метрів. Під габітом ліванський ієромонах завжди носив волосяницю з металевим ланцюгом. Святий Шарбель ніколи не їв м’яса, не вживав вина, спав на вузькій кам’яній плиті, а під голову клав поліно, загорнене в грубу тканину, не приймав ні від кого грошей навіть за Божественну Літургію, завжди мовчав і повторяв слова молитви. Коли його щось запитували браття, він здивовано водив очима, мовчав.
Святий Шарбель, – говорили браття, – хоч був поруч, однак досить далеко знаходився від них. Розмовляв тільки тоді, коли йому говорили відправити Службу Божу в інших селах недалеко від монастиря. Дуже довго мовчазно молився 4-5 годин на колінах.
В дусі смирення і покути з цілого Лівану часто босоніж приходять паломники і багато з них просять оздоровлення. Для святого Шарбеля найбільшою радістю було служити Службу Божу, проводити час перед Найсвятішими Тайнами. Для Бога він повністю посвячував своє життя. Під час Служби Божої після освячення дарів із захопленням дивився на присутнього Христа у Пресвятій Євхаристії з великою вдячністю й любов’ю.
Святий Шарбель любив грішників і постійно молився за їх навернення. Кожного тижня сповідався. А інших сповідав за дозволом ігумена монастиря. В сповідальниці давав глибокі змістом науки. У нього сповідались священники, монахи, а також світські люди. Через нього Ісус Христос оздоровляв не тільки людські душі, але також невиліковно хворих і навіть вмираючих. Коли приходили родичі хворого й просили молитися за здоров’я для нього, св. Шарбель відповідав: “Ваш хворий є вже здоровий, моліться за нього, – і тут же закликав, – благайте і моліться за хворого”. І разом з ними молився, заохочуючи до повної довіри до Бога й прийняття Його святої волі. Він завжди говорив: “Будьте терпеливими і віддайтеся на Божу волю. Господь Бог дає нам все необхідне, що нам потрібне для спасіння. Покладаймося на Нього”.
Такою людиною був св. Шарбель з Лівану.
(Закінчення в наступному номері)
За матеріалами часопису “Miłujcie się” №3 – 2015 р.
о. Мелетій Батіг, ЧСВВ, Крехів.
