У четвер, по неділі всіх святих, церковний календар Української Греко-Католицької Церкви позначений святом Торжественного поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. З огляду на будній день, його урочисте відзначення зазвичай переносять на неділю. Воно відоме також під назвою Свято Пресвятої Євхаристії.
Пресвяту Євхаристію установив Ісус Христос на Тайній Вечері з апостолами, щоб по всі часи приносилася в Церкві Свята Безкровна Жертва на згадку Його Кровної Жертви на хресті та щоб бути духовною їжею для душ. Таїнство Пресвятої Євхаристії здійснюється на Святій Літургії, яка є осердям духовного життя Христової Церкви.
Це свято можна назвати також святом віковічного Божого Втілення, бо Євхаристійна присутність поєднує людину на землі з Богом на небесах, або ж іншими словами підносить людину до небес.
Ісус, воплотившись, став такою ж людиною, як ми з вами, і водночас, ставши подібним до нас, зробив можливим «обожествлення» людини. Саме з таємниці Втілення ми повинні почати пізнавати цю урочистість, присвячену Пресвятому Тілу і Крові Христовим, яка узагальнює в собі всю таємницю спасіння і, отже, є синтезом всього літургійного року. Христос, щоб забезпечити людині цю особливу ідентичність, робить Себе хлібом: отже, Євхаристія стає своєрідним історичним продовженням Воплочення. Тіло Христове стає присутнім у хлібі, воно стає духовною їжею, необхідною для нашого життя.
Щоб жити, нам потрібна матеріальна їжа: молоко, яйця, овочі, картопля, макарони тощо… Але людина – це субстанція, яка складається з двох акцидентів: тіла й душі. Тож нам також потрібна і духовна їжа. Споживаючи їжу, ми не просто наповнюємо шлунок і подаємо організму необхідні поживні речовини. З їжею ми отримуємо любов і турботу від тих, хто цю їжу нам подає. Найкраще це відображається на дітях. Коли ми маленькі і нас годують наші батьки, ми не лише отримуємо матеріальну їжу, але разом з нею отримуємо обійми, лагідні слова… Фізична їжа, яка необхідна для зростання дитини, таким чином завжди йде в парі з їжею духовною. І навіть зараз, коли ми виросли, ділячись фізичним хлібом, ми відчуваємо дуже сильну паралельну потребу любити та бути любленими. У духовній їжі – Євхаристії ми отримуємо любов Ісуса, Який всеціло віддає Себе нам.
Тому, коли ми гідно приймаємо Тіло Христове, кожного разу ми немовби запрошені почути у собі голос, який каже: «Ось, я люблю тебе аж до тієї міри, щоб віддати своє життя, своє тіло за тебе. Насправді, якщо ти ще не повірив, поглянь, я вже віддав своє життя, просто для тебе я простяг свої руки на хресті в обіймах, які вітають тебе і кожну людину».
Сьогодні, коли ми з усією подякою та відданістю бажаємо торжественно поклонитися Пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа, насамперед ми запрошені разом з Христом стати «Агнцями Божими», що гріх світу забирають…
Не дозволити при кожній нашій труднощі та терпінню нашіптувати злим силам, що Бог нас залишив, що ми покарані і спасіння нам більше немає… Ні, ламаючи хліб на «спомин Ісуса Христа», ми запрошені усвідомити, що ламання хліба розпочинається не на престолі, а вже з моменту заробляння й вирощування в поті чола фізичного хліба, ділячись ним з братами та сестрами.
В Євангеліях є багато мови про хліб і вино. Ісус з учнями ходить полями, серед пшеничних ланів. Він розповідає притчу про господаря, який посіяв добре зерно, але прийшов уночі ворог і засіяв кукіль. Він оповідає про сіяча, що сіє зерно, і воно падає на різний ґрунт. Каже, що зерно гірчичне криє в собі великий динамізм: маленьке воно, а виростає деревце… Йде мова про зерно, яке господар посіяв, і воно, незалежно від того чи спить господар, чи відпочиває, кільчиться, сходить, росте. Він рахує скільки зерна у пшеничному стебельці.
З цих всіх Євангельських оповідей можемо сміливо стверджувати, що коли Ісус на Тайній вечері бере хліб у свої руки і складає подяку, кажучи: «Це моє Тіло, що за вас ламається…», в його думці та в серці присутній довгий процес виготовлення хліба. Він добре розуміє, скільки ж потрібно праці, щоб хліб покласти на стіл! Від посіву і до замісу, від полиці магазину і до домашнього столу або до наших престолів у храмі потрібно чималої праці та жертв багатьох людей…
Цьогоріч ми це розуміємо як ніколи… Адже ціна цьогорічного хліба висока у всіх сенсах. Бо прийшов уночі ворог і засіяв наші поля мінним кукілем… Ті, хто сіє і жне, ризикує своїм життям, аби добути зерно, яке повинно прогодувати не лише українців, але й велику частину світового населення. Як відомо, вкрай велика частина українського зерна викрадена та вивезена до країни агресорки, ще інша, щоб створити голод у світі, заблокована в українських окупованих портах. На Миколаївщині буквально цими днями внаслідок російських обстрілів понад 80 гектарів пшениці просто згоріло. Ось ціна цьогорічного хліба…
Тому, як бачимо, аби мати можливість приносити жертву та ламати хліб на наших престолах, спершу потрібна жертва кожного з нас у суспільстві, тих, що важко заробляємо і приносимо цей фізичний хліб до наших храмів. Євхаристійна жертва запрошує нас до пожертвування собою заради ближнього в суспільстві.
Християни, які живуть євхаристійно, не дозволять, щоб зло власного чи чийогось гріха, яке впало на них, переходило на інших. Не дозволять, щоб присутність гріха в суспільстві народжувала цілу гріховну та корумповану структуру.
Тому-то, жертвуючи та освячуючи цей фізичний хліб на престолі, священник у молитві просить Святого Духа, щоб Він зійшов «на нас і на освячені дари» для того, щоб усі причасники (священнослужитель і вірні) могли самі стати Тілом і Кров’ю Христовою, стати Церквою, Божим Народом, щоб «святе подавалося святим», долаючи зло у світі, і тим самим вже тут і тепер звершувало спільну спасительну дію.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
