«Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий…» (Лк. 4, 18-19).
День 14 вересня в церковному календарі позначений як «Начало Індикта», тобто початок нового церковного року. Таку дату прийняли отці Першого Вселенського Собору в Нікеї 325 року. Згодом день початку церковного року став церковним святом. Східні Церкви і досі живуть за цією постановою.
Літургійне читання Євангелія у цей день від Луки каже, що Господь прийшов на світ на те, щоб оповістити рік Господній сприятливий…
Розпочинаючи ще один новий відлік часу, доброю традицією для кожної «живої парафії» є, щоб у цей сприятливий момент проаналізувати минулий рік та скласти душпастирські плани на рік наступний. І звичайно, що в жахливій ситуації війни, яку приніс російський агресор на наші землі, цьогорічним першочерговим нашим завданням є просто бажати повернення до «нормальності». В трагічних обставинах, в яких панує насилля, смерть, бідність, якраз «нормальність» означає те, що становить першочергову місію Церкви, завдання, яке Ісус довірив їй: проголошувати Євангеліє, пропонувати кожному любов Отця, яка перемагає жахіття гріха та смерті, щоб передусім через новизну життя у Христі засвідчити перемінюючу силу Євангелія…
Як і належало, кожна епоха в історії Церкви шукала конкретних форм, через які ця місія мала б здійснюватися. Тому в цій «нормальності» Церква напрацювала цілий ряд практик, звичаїв, норм та ініціатив, які локальні Церкви, розкидані по всьому світу, як також і наш Синод УГКЦ тут, в Україні, та в наших спільнотах на поселеннях запровадили, щоб якнайкраще виконати цю місію.
Але ця «нормальність» в Україні була серйозно порушена в останні місяці. Тому в нових реаліях душпастирського життя уся наша «нормальна» діяльність вимагає ще більше бути просякнутою трьома синонімами: волонтеріат, солідарність та взаємодопомога…
Церква в умовах війни ще більше покликана у новому Літургійному році підносити спільну молитву, а ця, в свою чергу, повинна перетворювати кожного з нас у служителів і носіїв Доброї Новини бідним, тих, які звіщають полоненим визволення, сліпим прозріння, пригнобленим волю! Саме парафія є таким місцем звершення молитовного Літургійного року. Літургія розпочинається та звершується у храмі і продовжується конкретними ділами любові й милосердя в щоденному житті. А це допомога внутрішньо переміщеним особам, допомога ЗСУ, тим, які перебувають у зоні бойових дій. Моральна підтримка сімей військових, особливо тих, котрі перебувають на лінії фронту. Підтримка сімей, які через війну втратили своїх рідних…
Синод Єпископів УГКЦ ще в 2011 році звернувся до вірних з програмою «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». А в 2016 році в контексті цієї програми був виданий «Посібник з пасторального планування». Зазначена інструкція закликає парафії здійснювати Пасторальне планування в останні місяці календарного року (вересень-листопад). Але, можливо, саме «Начало Індикта» є чи не найкращим моментом, щоб спланувати наступний церковний рік. Пасторальний план охоплює всі сфери життя парафії. А цьогоріч перед нами стоїть ще більший виклик – пристосувати їх до жахливих умов війни, в яких знаходиться наша Батьківщина…
1. Літургійне життя (організація богослужіння, проведення богослужінь для дітей, відвідування хворих, діяльність вівтарної дружини, діяльність хору).
2. Євангелізаційно-просвітницька діяльність (організація парафіяльної недільної школи, груп із вивчення Святого Письма, підготовка до першої Сповіді, євангелізаційна робота з молоддю, організація груп, розбудова спільноти (робота з молоддю, організація молитовних груп, робота з подружніми парами, реколекції).
3. Капеланське служіння (в лікарні, в’язниці, війську).
4. Рекреаційне служіння (організація відпочинку, святкових заходів, спортивних розваг і змагань).
5. Організаційна робота в парафії (робота парафіяльної та фінансової рад, видання інформаційного парафіяльного бюлетеня, картотеки).
6. Служіння ближньому/дияконія (допомога хворим і потребуючим, приготування і роздача благодійних обідів, служіння самотнім та старшим людям).
Варто відзначити, що таке планування аж ніяк не стосується виключно самого душпастиря. Проєкт пасторального плану найкраще розробляти всією спільнотою, щоб кожен міг подати свою пропозицію та долучитися до розвитку парафії.
Невідомо, якими будуть наступні місяці. Тому дуже важливо спланувати служіння окремим групам потребуючих осіб у парафії чи поза її межами. Саме таке служіння покликане почерпнути енергію з молитовно-літургійного року та перенести його в рік цивільний, творячи, таким чином, рік Господній.
Тож нехай новий церковний рік, попри усі жахіття війни, насправді буде для нас новим, вводячи нас у нову дійсність, яка настала у Христі. А це час, коли приходить до нас той, котрий «нове створить все» (див. Од. 21, 5). Допоможімо Йому через наші «живі парафії» прийти сьогодні до кожного з нас: переселенця, пораненого, воїна тощо та разом з Ним перемогти морок війни!
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
