Це слова про місію сучасного театру Галини Малярчук, акторки, режисерки та дружини отця Романа Малярчука, голови комісії у справах освіти і виховання Коломийської єпархії УГКЦ. Днями жінка представила п’єсу «24 години 24 лютого» – про наш час, про війну….
На шпальтах газети «Нова Зоря» ми неодноразово розповідали про цікавих, добрих, талановитих, жертовних дружин священників. Вони – учительки, лікарки, виховательки, науковиці, майстрині народної творчості, домогосподарки, катехитки.
Нинішня наша розповідь про пані Галину Малярчук – акторку і режисерку, працівницю комунального закладу «Палац культури та мистецтв «Народний дім», керівницю коломийського Народного драматичного театру імені Василя Симчича, та її актуальні вдалі сценічні постановки.
«Я з дитинства любила читати вірші, мріяти, щось розповідати. У школі була ведучою різноманітних вечорів, постановок. А коли довелося обирати майбутній фах, то я вагалася, чи пов’язати своє життя з туризмом, адже в нас неймовірний край для його розвитку, або ж стати акторкою. Я поступила на два напрямки, але обрала театр», – розповідає пані Галина.
Навчалася жінка в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, здобула фах акторки драми та кіно, отримала диплом з відзнакою. А на п’ятому курсі ще й студіювала режисуру, аби урізноманітнити свої знання.
Дипломною роботою пані Галини стала постановка «Ім’я Богдана Ступки на долонях вічності» – про життя й творчість знаного та відомого українця, актора, лавреата Шевченківської премії, Героя України. Протягом року жінка збирала інформацію про актора з фільмів, інтерв’ю та розповідей. Далі пані Малярчук роботу захистила, а згодом за допомогою акторів Народного драматичного театру імені Василя Симчича і втілила на сцені.
За словами пані Галини, аматорський самодіяльний театр був створений ще в 1947 році. Ще тоді, в умовах радянської окупації, актори здобули визнання на теренах України і навіть поза її межами. Від 1962 року художнім керівником театру став актор, кіноактор, драматург, Заслужений артист Василь Симчич.
Прем’єра постановки про Богдана Ступку відбулася в Коломиї. Вона була настільки успішною, що вже незабаром постановку презентували у Києві, в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. На виставі був присутній син Богдана Ступки – Остап Ступка, який дав високу оцінку режисурі пані Галини та грі коломийських артистів.
Другою знаковою режисерською роботою пані Галини Малярчук стала постановка про перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну «24 години 24 лютого».
«Текст однойменної п’єси Ніни Захоженко я знайшла випадково, — розповідає режисерка. — Одного ранку я прокинулася раніше, почала снідати, увімкнула радіо «Культура» і там почула уривок п’єси. Вона мене зацікавила, і я почала шукати увесь текст».
Пані Галина знайшла інтернет платформу, на якій є п’єси, написані після 24 лютого. Окрім вищезгаданого тексту, пані Малярчук зацікавили ще дві п’єси. Одна також авторства Ніни Захоженко та текст Оксани Гриценко. Ці п’єси жінка й втілила на сцені як трилогію.
За словами режисерки, в п’єсі є три сюжети. Перший – про те, як подружня пара проживає перший день війни в західній частині України, як вони реагують на важке повідомлення. Згодом дружина вимушено їде за кордон, а чоловік залишається захищати свою землю. Інша частина постановки — це переписка про війну підлітків у чаті, а третя – показ щоденного життя мешканців окупованого села на Херсонщині. Наприкінці п’єси звучать думки про війну самих акторів, їхні власні, а не персонажів.
…Репетиції тривали від початку жовтня 2022-ого. У постановці брали участь 14 акторів, серед яких діти, підлітки, ВПО, учасники танцювального колективу «Дивограй» під керівництвом Надії Чаленко. З декорацій вистави основними були дві стіни, що виконували функцію бомбосховища, інтер’єру кімнати та власне стіни між українцями й окупантами. Прем’єра відбулася в коломийській малій філармонії «Сокіл». Пані Галина пригадує, що перед виставою була повітряна тривога, і ніхто не знав, як буде з виставою. На щастя, дякуючи Богові та героям із ЗСУ, коломийці й гості міста мали змогу переглянути виставу. На прем’єру прийшли чимало любителів театрального мистецтва. Так були зайняті 200 місць, і ще люди стояли.
«Як ви поєднували домашню роботу, піклування про чоловіка, дітей та репетиції, роботу над п’єсою?, — запитую пані Галину.
«Дякую Господу за свою родину. Із чоловіком ми — одне ціле, любимо, розуміємо, довіряємо, допомагаємо один одному, — мовить режисерка. — Діти під час роботи ходили в дитсадок, допомагали друзі, знайомі».
Під час розмови отець Роман радісно додає, що вистава його дружини заслуговує 11 балів з… десяти.
Сабіна РУЖИЦЬКА
